Выбрать главу

— Мало того, що батько сказав таке містеру Шайнеру, — продовжила Фенсі, — так він ще й мені написав листа, в якому просив прийняти залицяння Шайнера!

— Я зараз же піду до твого батька і поговорю з ним! — сказав Дік, гарячково ступивши кілька кроків на південь, однак, згадавши, що містер Дей живе на півночі, повернув у протилежному напрямку.

— Думаю, краще нам поїхати до нього разом. І не треба одразу казати, для чого ти прийшов, а спочатку спробуй йому сподобатися, так би мовити завоюй розум через серце. Це завжди найкращий шлях. Давай зробимо так: у суботу я їду додому допомагати збирати мед. Ти можеш приїхати до мене, поїси з нами, вип’єш, а батько нехай сам здогадається, що б то твій приїзд міг означати, а ми йому нічого казати не будемо.

— Що ж, нехай буде по-твоєму. Але я прямо й відверто попрошу в нього твоєї руки, не чекаючи, поки він сам здогадається. — І Дік підступив був до коханої, щоб легенько поцілувати її в щоку, але вона якраз у той момент різко повернула голову і поцілунок прийшовся на волосся на її потилиці. — Я одягну свій найкращий костюм і чисту сорочку з комірцем та начищу черевики, як на неділю. Виглядатиму пристойно, от побачиш, а це вже непоганий початок.

— Тільки ти ж не збираєшся одягати свій старий жилет, правда, Діку?

— Та що ти, звичайно ж ні! Чого б це я...

— Я не хотіла тебе образити, милий Діку, — сказала вона, злякавшись, що образила його. — То дуже гарний жилет, але я хотіла сказати, що хоч він запросто підійде одруженому чоловікові, однак не дуже пасує для... — тут вона запнулася і почервоніла, наче спіла вишня, — для сватання.

— Не бійся, я одягну свій найкращий жилет зі шкіряною підкладкою, той що мені мама зшила. Це дуже гарний жилет, особливо з внутрішнього боку, якщо звісно комусь показати. Якось на днях я розстібнув його, щоб показати одному товаришеві підкладку, то він сказав, що це найміцніша й найкраща підкладка, яку він коли-небудь бачив, і що в самого короля такої не знайдеш.

— А от я не знаю, що одягти, — поскаржилася Фенсі, мовляв, їй взагалі-то байдуже, що одягати, тому й не піднімала цю тему раніше.

— Може, ту блакитну сукню, що ти одягала минулого тижня.

— Там комірець погано сидить навколо шиї. Її не одягну.

— Але мені все одно.

— Та певно, що тобі все одно.

— Отже, все гаразд. Адже ж для тебе головне — щоб ти мені подобалася, правда ж, серденько? От я чепурюся тільки для тебе, можеш бути певна.

— Ну звичайно, але ж не можу я весь час носити одну й ту саму сукню.

— Аякже, а то якийсь незнайомець помітить, що там комірець погано лежить. Знаєш, Фенсі, закохані чоловіки набагато менше переймаються тим, яке враження справляють на інших жінок, — важко сказати, чого було більше у його словах: грайливого жарту чи м’якого докору.

— Що ж, Діку, — сказала вона з добродушною відвертістю, — зізнаюся. Хоч я і закохана, але не хочу, щоб незнайомці бачили, що я погано одягнена. Мабуть, така наша природа.

— Моя ти ідеальна жінко!

— Особливо якщо наголосити на слові “жінко”, — прошепотіла вона, дивлячись на мальви, навколо яких кружляли метелики, наче жінки біля крамниці з капелюшками.

— Що ж до сукні. Чому б не взяти ту, яку ти одягала до нас на різдвяний вечір?

— Ця сидить добре, але одна сусідська дівчина, Бет Теллор, зшила собі схожу (лише фасоном, зшита вона з поганенького дешевого матеріалу), тому ця теж не підходить. Лишенько мені, боюся, я взагалі не зможу поїхати.

— Та що ти таке кажеш, як це ти не поїдеш?! — стривожився Дік. — Чому б не одягнути ту, що зараз на тобі?

— Що? Та ж вона стара! Якщо подумати, у суботу я можу одягнути сіру сукню, а тоді блакитна залишиться на неділю. Точно, так і зроблю. А на голову капор чи капелюшок? Що мені більше до лиця?

— Як на мене, краще капор, спокійніше і більш поважно.

— А що не так з капелюшком? Він мене старить?

— Та ні, капелюшок теж нічого, просто у ньому ти виглядаєш надто... ти не розсердишся, люба?

— Чого б це, я ж надіну капор.

— Надто звабливо й кокетливо як на заручену жінку.

Дівчина на хвилинку задумалась:

— Може, ти і маєш рацію. Але все-таки капелюшок краще, капелюшки взагалі гарніші. Я надіну капелюшок, Діку, любий, я просто мушу одягти капелюшок, ти ж розумієш.

Частина четверта ОСІНЬ

Розділ І
У ЛІС ПО ГОРІХИ

У своєму кращому костюмі та аж сяючи від щастя, Дік увірвався до вітальні Фенсі.