Показуючи рукою туди, де офіцер Генрі Моррісон, обходячи боком два найбільших шматки літака, напинав жовту стрічку, Дюк голосно наказав:
— Всім відійти назад, не заважайте нам робити нашу роботу! Слідуйте за виборним Ренні. Він відведе вас за жовту стрічку.
— Дюк, мені це не подобається, — промовив Ренні.
— Нехай благословить тебе Господь, але мені на це насрати, — відповів Дюк. — Геть з моїх очей, Великий Джиме. І не забудь оминути жовту стрічку. Не вистачало нам ще, щоб Генрі двічі її напинав.
— Шефе Перкінсе, раджу вам не забувати, як ви розмовляли зі мною сьогодні. Бо сам я про це не забуду.
Ренні вирушив до стрічки. За ним потягнулися й інші роззяви, більшість із них озиралися назад, на те місце, де вода билася в замащений дизельним димом бар'єр і розліталася бризками, утворюючи на дорозі вологу смугу. Декотрі найметкіші (той же Ерні Келверт) вже звернули увагу на те, що та смута пролягає точно вздовж межової лінії між Моттоном і Міллом.
Ренні відчув дитячу спокусу розірвати грудьми акуратно напнуту Генком Моррісоном стрічку, але стримався. А втім, обходити її збоку, чіпляючись за реп'яхи своїми штаньми від «Land's End»[54], він все одно не буде. Вони йому коштували шістдесят доларів. Трохи підвівши стрічку вгору однією рукою, він прослизнув під нею. Серйозно нахилитися йому заважало черево.
Позаду нього Дюк повільно рушив до того місця, де Джекі пережила зіткнення з нічим. Одну руку він простяг поперед себе, немов сліпий, що намацує шлях в незнайомій кімнаті.
Ось тут вона впала… а тут…
Він відчув трепет, про який вона казала, але замість того, щоб минутися, вібрація в нім поглибилася до пекучого болю в лівій ключиці. Часу в нього вистачило хіба на те, щоб згадати останні слова, сказані йому Брендою: «Бережися зі своїм серцевим стимулятором» — і тоді той вибухнув йому в грудях з такою силою, що аж прорвав светр «Вайлдкетс», котрий Дюк одяг цього ранку на честь сьогоднішньої гри. Кров, клапті тканини і шматки плоті вихлюпнулися на бар'єр.
Натовп ахнув.
Дюк силувався промовити ім'я дружини, та не зміг, проте обличчя її ясно постало в його уяві. Вона посміхалася.
А далі — темрява.
Хлопця звали Бенні Дрейк, і він був Рейзором[55]. «Рейзорами» називала себе спільнота, до якої належали нечисленні, але затяті скейтбордисти, котрих не полюбляла, але поза законом все-таки не ставила місцева поліція, незважаючи на спонукання її до цього з боку виборних Ренні й Сендерса (на загальних міських зборах у минулому березні цей самий динамічний дует успішно заблокував виділення бюджетних коштів на створення безпечного скейтодрому на міському майдані поза сценою).
Дорослого звали Ерік «Расті»[56] Еверет, він був помічником лікаря на ім'я Рон Гаскелл, котрого сам Расті подумки називав Дивовижним Чудотворцем Країни Оз. «Тому що, — міг би пояснити фельдшер Расті (якби наважився на прояв такої нелояльності перед кимсь іншим, окрім власної дружини), — він завжди залишається за лаштунками, поки я роблю всю роботу».
Зараз він шукав у картці дату, коли Майстру Дрейку востаннє робили щеплення проти правця. Осінь 2009-го, дуже добре. Особливо зважаючи на те, що юний Майстер Дрейк, роблячи вілсона[57], поцілувався з бетоном і добряче розідрав собі гомілку. Не те щоб геть серйозна травма, але й не просто подряпина.
— Чувак, електрику знов увімкнули, — ознайомив його з новиною Майстер Дрейк.
— Це генератор, чувачок, — відповів Расті. — Тягне на собі весь шпиталь разом з амбулаторією. Круто, ге?
— Олдскульно, — погодився Майстер Дрейк.
Якийсь час дорослий із підлітком мовчки розглядали шестидюймову рану на гомілці Бенні Дрейка. Очищена від бруду й крові, вона вже не здавалася надто жахливою. Міський ревун замовк, натомість звіддаля долинули звуки автомобільних сирен. А тоді раптом заревла й міська пожежна сирена, аж вони обоє здригнулися.
«Незабаром і наша санітарна карета помчить, — подумав Расті. — Як на срачку. Буде роботи і Твічу, й Еверету. Треба мені тут поспішати».
От лишень обличчя в хлопця геть зблідло, та ще Расті здалося, ніби в очах його блищать сльози.
— Страшно? — спитав він.
— Трохи, — відповів Бенні Дрейк. — Мамка мене уриє.
— Так це ти її боїшся? — він здогадався, що Бенні вже неодноразово отримував прочуханку. Цікаво, як часто пацанові дістається?
— А… дуже боляче буде?
Расті розпечатував шприц. Потім уколов три куби ксилокаїну з епінефрином[58] — суміш знеболювальних, що він її по-старосвітському називав новокаїном. Чекав, щоб узятися врешті до акуратного очищення рани, сподіваючись не завдати хлопцю болю, більшого за той, якого неможливо було уникнути.
— Десь так.
— Bay, бейбі! — вигукнув Бенні. — Сигнал до атаки: три синіх свистки.
Расті розреготався.
— То ти крутонув повну трубу[59] перед тим, як вілсонутися? — йому це дійсно було цікаво, як колишньому бордеру, котрий сам уже давно покинув це діло.
— Лиш половинку, але відчуття було чумове! — розквітнув Бенні. — А скільки швів треба, як ти гадаєш? Коли Норрі Келверт гепнулася з парапету в Оксфорді минулого літа, їй наклали дванадцять.
— Та ні, так багато не буде, — запевнив Расті. Він знав цю Норрі, дівчинку міні-готку, чиїм головним бажанням, як здавалося, було вбитися на скейтборді раніше, ніж вона встигне народити від якогось байстрюка. Расті натиснув кінчиком голки біля рани. — Відчуваєш тут?
— Атож, чувак, сповна. А ти чув, як там щось грюкнуло таке, ніби стрельнуло?
Сидячі в трусах на оглядовому столі, з підкладеним під закривавлену ногу паперовим рушником, Бенні махнув рукою приблизно в південному напрямку.
— Та ні, — відповів Расті.
Насправді він чув два звуки, і не на постріли схожі, а на вибухи, на превеликий жаль. Треба швидше закінчувати з хлопчиком. А де ж той Чудотворець? Робить обхід, казала Джинні. Що, швидше за все, означає — хропе в докторській спочивальні лікарні імені Кетрін Рассел. Там і таким чином здебільшого й відбувалися тепер обходи Чудотворця.
— А тепер відчуваєш? — Расті знову вколов голкою. — Не дивися туди, зір тебе обманює.
— Ні, дядю, нічого. Ти дуркуєш зі мною.
— Аж ніяк. У тебе там уже заніміло. — «І від страху також», — подумав собі Расті. — Гаразд, почнемо. Ляж на спину, розслабся і насолоджуйся польотом на лайнері авіакомпанії «Кеті Рассел». — Він промив рану стерильним фізіологічним розчином, очистив, підрівняв своїм надійним скальпелем № 10. — Буде шість швів найкращою, яка тільки в мене є, нейлоновою ниткою.
— Супер, — промовив хлопець і тут же додав: — Мене, здається, нудить.
Расті подав йому спеціально розрахований на такі випадки лоток, ригальник, як вони його тут називали.
— Блюй сюди, а якщо хочеш, можеш і відключитися.
Бенні не зомлів. І не зблював. Расті вже накладав на рану стерильну пов'язку, коли пролунав короткий стук у двері й до кімнати зазирнула Джинні Томлінсон.
— Я можу перемовитися з тобою хвильку?
— Не хвилюйся за мене, — сказав Бенні. — Мені зараз гарно, як ото після того, коли довго терпів, а тоді помочився. — Такий собі ґречний чувачок.
— Расті, ходімо до холу? — спитала Джинні. На хлопця вона й оком не скинула.
— Бенні, я скоро повернуся. Сиди спокійно, розслабляйся.
— Без проблем. Прохлаблятимуся.
Расті пішов услід за Джинні.
— Ургентна пора? — спитав він. Позаду Джинні в пронизаній сонцем почекальні сиділа, похмуро втупившись у книжку з ефектною красунею на обкладинці, мати Бенні.
54
«Край Світу» — заснована 1963 року в Чикаго компанія з продажу яхтового обладнання, стильних меблів та одягу; знаменита своєю торговельною політикою: будь-яку куплену річ можна здати назад або обміняти на іншу без будь-якої причини.
57
Гра слів: «зробити вілсона» — зазнати невдачі
59
«Повна труба» — оборот-«сонце» на дошці всередині великої бетонної або металевої труби.