Спробували б ви, приміром, вертаючись на реальний ґрунт, спитати в нього, що це за риба бичок. Не втрачаючи рівноваги, він резонно одповів би:
«Бичок? — Бичок!»
Якби далі ви зацікавилися б усерйоз, якими сітьми ловлять бичків, то він з тим самим логічним спокоєм одказав би:
«Бичків? Якими сітьми? — Сітьми, що на бичків!»
І він мав би, власне, рацію до деякої міри. Багато є такого, що треба бачити, щоб зрозуміти. Людина, що про все хоче дізнатися з енциклопедичного словника, мало про віщо дізнається.
Більше того — для того, щоб зрозуміти, що таке виробничий ентузіязм, мало читати газети і дивитися на цифри. Часто треба буває поїхати на завод і розплющити очі. Виробничий ентузіязм існує на самім ділі, насправді, і газетний співробітник, що склеює цей ентузіязм з робкорівських дописів, подекуди настільки його вихолощує, що Мар’я Іванна, читаючи його замітку, скептично похитує головою і зостається непереконана. Мар’я Іванна в цьому випадкові уподібнюється тому англійському морякові, що ніяк не міг зрозуміти, що таке Париж.
«Париж, — поясняв йому другий моряк, жуючи тютюн, щоб, сплюнувши його, знову взятися до конови[41] з гарячою водою і віскі. — Париж є Париж. От що він таке! Ти зрозумів?»
«Не розумію», — одказав той моряк, що не бачив Парижу, закладаючи в рота акуратно одкраяну скибку тютюну.
«Я тобі пояснюю, — сказав той моряк, що бачив Париж. — От ти бував у Ярборо?»
(Ярборо це є рибний ринок недалеко Лондона, що вславився головне солоністю і морською міццю тамтешньої розмови).
«Ярборо! — розсердився той моряк, що не бачив Парижу. — Ярборо. Я був на Сандвічевих островах. Я знаю Ярборо краще, ніж ти знав свою матір». І ображений моряк додав один з виразів з того асортименту, що були дуже популярні саме в Ярборо.
«От, — сказав моряк, що був у Парижі, уважно обдивляючи дно своєї конови. — Ти бачив Ярборо. Так от Париж це зовсім не те. Нічого подібного».
VIII
У нас є навіть чимало романів, де виробничий ентузіязм і героїзм праці подається фальшиво. Що найгірше, ці романи подекуди претендують на те, що вони є пролетарська література.
На однім заводі я зазнайомився з молодим ще, але сильно досвідченим хлопцем. Цей хлопець управився воювати в громадянській війні, стати членом партії і бути протягом двох років редактором газети у великому радянському місті — десь на схід від Харкова.
Бувши редактором газети, він схибив. Він допустився таких помилок, що його знято і послано на завод працювати коло верстату.
Протягом року він працював коло токарного верстату і за вчителя йому був старий токар, музикант і маестро токарної справи.
Я не раз балакав з колишнім редактором, і от одного вечора, коли я мав уже покинути завод і повертатись назад до Харкова, я зустрів його ввечорі в провулку недалеко від дверей партбюра.
«Здоров, Гансе, — сказав я (він був латиш), — я завтра їду. Як ти там точив сьогодні дизельний вал?»
Ганс суворо подивився на мене і нічого не одповів. Я здивувався, але ще пустив якийсь нетактовний жарт на штиб того, що він надувався як блоха на мороз. Ганс махнув рукою і вирушив до дверей партбюра.
«Стривай, — сказав я уже іншим тоном, бо я теж почав сердитись. — Що ти чванишся як старою латкою. Чи може тебе призначили на редактора стінгазети? От я хотів показати тобі книжку».
І я показав йому книжку Ланкова «Техника резания металлов на станках», в оправі, з формулами, рисунками і схемами.
«От саме, що на редактора, —похмуро сказав Ганс. — Мене посилають знов працювати в газету». Він узяв книжку і чогось одвернувся. Я знав, чого він став до мене спиною. Він плакав.
Здоровий, сильний і рішучий, він любив колись свою газетну справу і полюбить її, як знову візьметься до неї. Але зараз він не міг перенести того, що його відривають від його верстату. Я подарував йому книжку, і він відчув, що я розумію його силу, сором, трагедію, сльози і хвилинну малодушність. Нехай хто хоче сміється з мого Ганса або пишається з власної видержки і витриманости. Мені не смішно.
IX
Тож ми розлучилися з Терентієм Пожею і пішли спати. Уранці ми з’явилися на рибну базу, де коло містків гойдалася чепурненька шаланда з шпринтовим парусом. Парус був рожевий, бо не дуже легко буває дістати матерію, яку хочеш, а доводиться часом брати, яка є. Хтось з нас не витримав і спитав у Терентія Пожі, як ми будемо пливти до Кута, маючи на увазі лінію рейсу.