137
76%
3 п.
8. Майстрюк М.
180
137
76%
2 п.
9. Денно Ів. Г.
180
135
74%
2 п.
10. Поважницький Ів.
180
125
70%
21 п.
«А всього 87%», — сказав неголосно, але дуже чітко басовий голос Поважницького, наче з бочки. «Осетер!» — відказав високий дівочий голос. «Осетер!» — розляглося в кімнаті, і Поважницький Іван поважно сховався за спини.
Після Т. Гніздієва, що через того самого осетра виконав 81% тільки з додатковим виловом у 13 пудів, пішли бригадири на сімдесят, шістдесят і навіть на тридцять відсотків. Це вже були принципіяльні «осетри», і поводилися вони як школярі, остаточно заведені у чорний список. Вони тільки крехтали і спльовували. Вони переступали з ноги на ногу, і видко було, що головна їхня ідея, це тепер добре випити, негайно випити і в своїй компанії навести смертельну критику на уповноваженого, на тих, що не ловили осетра, порозумітися між собою, Що якби вони хотіли, то вони б ловили, хіба ж так? Та вони б узяли двісті пудів. Не то що якісь там сто сорок, чи сто п’ятдесят. Та вони ж завтра висиплять сітку отам, де висипав учора Данилів Федір, а як він пручатиметься, то наб’ють йому пику, щоб не вилазив на перед і не соромив їх, сучий син — правда, сітку треба латати і все через чортові баби — сітка вже лізе на клоччя — нема того, щоб виплести нову або хоч полатати — а сплять баби — і не буди, бо буде гавкати через цілий день і отож повік не забуде згадувати про горілку. Та що я їй дався? Не охота вставати, а то оце зараз пішов би та дав би їй так, щоб ногами укрилася...
Але все це були мрії, підкреслені тільки безсилим тупотінням, а ганьба і презирство були тут, навколо, у хаті. Тільки один з «осетрів» стояв спокійно і навіть на вустах йому заграла приязна усмішка. Він мав ідею. Він чекав.
Коли уповноважений дочитав реєстр до кінця, «осетер» тріюмфально запитав:
«А де ж у вас, у тому вашому спискові комсомолець? Чи він, може, не виконав пляна?»
(Осетри оживились і навіть перестали тупцювати).
«Комсомольцеве слово попереду, — сухо одказав уповноважений. — Не знаю, чи воно вам припаде до вподоби». І він не поспішаючи докінчив свою промову.
«Слово має товариш Орцій», — сказав представник редакції, пролетарський поет. Усі повернулися назад і побачили довгого діда.
III
«Я — комсомолець», — сказав дід, і все в хаті перевернулось. Тепер усі дивилися на схід, обличчя зробились потилицями і спини закруглились там, де допіру були груди. Авдиторія повернулася на сто вісімдесять градусів назад.
«Я — комсомолець, — повторив дід,— хоч ви з мене смійтеся, хоч ні. То мені байдуже. Не те, щоб я був партійний, бо я на те ще не заслужився. Но я комсомолець, і ви мене слухатимете. Так?»
«Так», — сказало скілька голосів. Осетри знов перестали тупцюватись, і їх зовсім не було помітно. Дехто, здавалося, геть ізник, розчинився в рибальській масі. Дехто вислизнув у сусідню кімнату — це були непримиренні. З-за пазухи дід добув засмальцьовану книжку.
«Я довго жив, — сказав дід. — Я бачив усього. Рибалив я і за царя. Рибалив за війни турецької і німецької, яка називається імперіялістична війна. Рибалив я й за французької війни в Одесі, і в Херсоні, яка називаєтеся громадянська війна. Рибалив я і в неп і рибалю зараз, коли видно, як нам треба жити і хто наш ворог, що ворог нам — куркуль, шепотинник, рибас, а його наймити — осетри. Я бачив усього. Нема такого, щоб я не бачив. Тільки не бачив я зроду таких дурних, як ви».
Ні усмішок, ні шепоту, ні тупоту не було у великій хаті. Видко було, що діда поважали над усіх. Всі дивилися на порепані дідові вуста. Але дід нічого не сказав. Він підняв свою засмальцьовану книжку вгору так, що її було видно всім.
«Ця книжка називається: "Дікштейн. Хто чим живий"[46], — сказав дід. — І тут написано, чим живий робочий і теж рибалка, которий є селянин і теж робочий чоловік. Написано тут і про буржуїв, хвабрикантів і інших куркулів, которі є експлуататори робочого люду».
«Но я вам про це не казатиму. Хто з вас може намацати свою голову, той хай помацає. Хай подивиться там і згадає, як жив рибалка коло куркуля, рибаса і шепотинника. Я не забув. Бо в мене вмерли діти і жінку мою загнало в гроб».
«Которий з вас письменний, а читає, тільки, що написано в пульмані, той є дурак. І дураком і помре».
Дід обвів поглядом хату, регіструючи очима письменних. Письменні почували себе не краще від осетрів.
«Чому я піймав двіста сорок пудів на свою шаланду? Може я знаю слово таке? Є серед вас такі відьми, що шепочуть, ніби я знаю слово. Може, мені просто пайдить[47], як дурному, як попайдило Николаєву, що він поїхав п’яний, наскочив на хід бубиря і взяв повну шаланду?»
46
Ідеться про книжку польського марксиста Семена (Шимона) Дікштейна «Хто з чого живе?» — популярний виклад першого тому «Капіталу» Маркса, виданий багатьма мовами. Українською переклала Леся Українка, перше українське видання здійснила Революційна українська партія.