— Ми нашкіпали ці вузлові пункти, щоб погодити їх із тобою, як прибудеш,— роз'яснював у розгубі Носач.— Як же посміли б вирішувати без твоєї особи?! А, як бачиш, і тебе не обділили і не скривдили. Ішла справа — січова голитьба, та часи такі наступили, що нам не до неї.
— Пан має і фільварок-майонтек у Слобожанщині, і зимівник у Базавлуці, і від дуванень всіляких дещицю...— пішов на вируч Носачеві і гетьманові переяславський протоієрей Федір Хозар-Соловух,— то обділи Синодом і первопрестольним Никоном йому марниця, думаємо,— чогось недомовляв Хозар.
— Не маю я, преподобний отче, фільварку в Слобожанщині і зимівника в Базавлуці, бо то не моя, а родини моєї вспольність, залюстрована гминно, і не дуваню я здобичі, бо вона поспольна і йде на зиски та утримки січового та полкового поспольства, як добре те знають усі тут присутні,— ледь стримуючи себе в гніві, подивився Сірко на старшин.— І не розподіл зисків мене бентежить, не обійдність Никонових милостинь, підступних і лисячих, накритих боярськими ферязями,— кинув він очима на вішала,— не паювання громадських угідь між обителями та їхніми наставниками, а те, приміром, що у Борисові чи Березині намічена чи вже й здійснена, може, зустріч крулевих і царських потрактовників з наміром перетяти Гетьманщину навпіл, на чолі з наказними отаманами-гетьманами: паном Павлом Тетерею, твоїм,— подивився Сірко прямо у вічі Юрієві,— гетьмане, наказним сенатором і воєводою, зоднобіч, і Танасом Цюцюрою та твоїм дядьком, пане гетьмане, Якимом Сомком, здругобіч. Про це, а не про маєтності, вважаю, треба невідкладно говорити зараз,— оглянув він застільців пронизливо, хоч і намагався приховати те.— Відомо вам, певне, що і Польща, і Московія чи уже замирилися зі свеями, чи близяться до того, то весною негайно підуть на нас, прикликавши ті ногаїв, а ті — орду. Пани битимуться, а в нас чуби тріщатимуть, як завше. І султан не сидітиме склавши руки, коли появиться можність чимось поживитися у нашому нещасному краєві...
— Так-так, пан Сірко слушно мовить, то, вважаю,— порушив приголомшену мовчанку присутніх Носач,— нам треба послати своїх потрактовників у Борисів чи Березину, щоб там без нас самочинно наших насущних справ не вирішували. Як ти, пане гетьмане, вважаєш? Що є слушного в Сірковій новині? Що думає із цього приводу решта? — І вірив Сіркові, і вболівав обозний за свій обов'язок.
У ральцевій досі мирній раді зчинилася буря гадок, пропозицій, міркувань та суджень, навіть ворохобства: то одні, то другі намагалися перекричати всіх, найпаче ченці в підрясниках та ярмулках на чолі з архімандритом Яном Кобринським, зачеплені боярськими ферязями та тим, що Сірко їм порадив більше піклуватися справами пастви, аніж маєтностями та войськовими клопотами...
Був виведений із себе і сам гетьман Єврах, як іменувала його поспольна більшість у Гетьманщині і поза нею.
— Твоєї, полковнику, Січі і дідько в ступі не вцілить, бо була вона і проти першої батькової домови в Переяславі, і проти Гадяцької, досягнутої паном Виґовським, і проти другої моєї в Переяславі, і тепер проти Слободищенської, отже, помисли, як ми, знатні і чільні люди, реґімент, можемо до неї прислухатися та йти на її забаганки? — говорив гетьман з роздратуванням в голосі.
— А ти, зацний гетьмане, і ви, генеральні реґіментарії, даруйте за відвертість, подумайте, як можуть іти з вами і за вами Січ і волость після названих тобою, пане Юрію, перекинних трактатів, адже ними розривають і ділять кас, шматуючи людність і землі наші, уже й святою вірою нашою торгуючи,— тяжко видихнув із себе Сірко.
— Прошу уваги й спокою! — гукнув гетьман у застілля, що гуло більше докорами Сіркові, ніж слушністю.— Послухаємо ще,— поглядом шукав Юрій згоди духівників,— пана підскарбія Романа,— звернувся він до мовчазного досі Ракушка-Романовського.
— Я огульне підтримую все мовлене тутки паном полковником кальницьким і чільцем Січі, хоч і не змовчу яро її часті ворохобства і безлади, які були і при гетьманові Богданові, і при Виґовському, і ось зараз при твоїй врядовності, пане Юрію,— не дивився на присутніх підскарбій, підшукуючи слова.— Наше найбільше горе — роз'єднаність чільців і поспольства, не знана іншим людинам захланність сусідів із чотирьох боків, недорослість рідного поспольства до власної держави в оґулі і розлам та схизма у вірі, на яких вправно гендлюють і чужинці, і навіть деякі свої служителі церкви,— побожно кинув промовець поглядом на присутніх духівників.
— А в Борисові і Березині,— обізвався він по недовгій мовчанці,— дійсно починає щось вирішуватись між крулем і царем після замирення зі свеямн наперекір зиченням гетьмана литвинів Павла-Яна Сапеги, то пропоную радно послати туди пана полковника Василя Золотаренка, як знаного там і по своєму доблієму, підступно убієнному братові Іванові, і своїми особистими сукцесами в спаї із литовськими русинами. І зробити це, на мою гадку, треба негайно, помимо того, що Січ, напевне, те вже вчинила зі свого боку,— подивився він приязно у бік Сірка.
Знову зчинився галас, а найпаче з того, що рада не обміркувала питань, які почала вирішувати на цьому ральці, про маєтності церковні і чільні, про угіддя, лови, перевози, млини та іні датки і зиски.
— Так бути! — аж рукою пристукнув гетьман Юрій, коли значна більшість присутніх підтримала пропозицію Сірка і Ракушка-Романовського.— Пиши, Яхреме, послання від нас і від Січі до обох потрактовників-двірців, що помежжя наші не можуть вирішуватися у нас за плечима, бо приведуть до збуяності сполеченства і братовбивства, насамкінець до спаю нашого із аґарянами та Ордою, які того чекають...
Довго і клопітно варилося ще на безглуздій із-за присутності в радності схимників вирішення ультиматуму листовного, доки таки було врешті погоджено і посилку Золотаренка, і шість пунктів умов примирення Гетьманщини із Польщею та Московією.
В першому пункті перелічувалися тимчасові помежжя Гетьманщини по Прип'яті й Горині до Ізяслава, звідти на Меджибож, по Бугу і Дністру до Рашкова, а в Заприп'ятті — Брагин, Холмич, Стародуб, Почеп, Дебрянськ, Свень, Понавле, Хотинець, Кроми, Пососення, Довге, Льгов, Обоянь і «інші слобідські осідки козацькі в тому кінці».
За наполяганням схимників, другим пунктом було зредаговано вимогу до обох високих урядів про вільне віросповідання козацько-русинського люду незалежно від польської і московитської церков «на всіх землях та недоторканність там обительних угідь, яко належачих Богові». Ті ж схимники, уже, правда, зі старшинами, домоглися вписання вимоги від урядів повного підпорядкування Київському митрополитові всіх епископій не лише в межах Гетьманщини, а й у межах Львівського, Луцького, Кам'янець-Кайстрозького і Берестейського, Перемишлянського, Холмського сполеченств і, крім того, Кам'янець-Подільского колегіуму та всіх шкіл при церквах повсюдно.
Четвертим пунктом була вимога до урядів відпустити на батьківщину всіх полонених і викрадених дотепер Польщею, як рівно те і Московією, козаків і їхніх чільців, які поневіряються в нуждах і лихах, в ув'язненнях і карах. Був складений і перелік із кількасот особів, якого із-за меншості голосів не вдалося вписати в листа.
П'ятий пункт був легко узгоджений і вписаний до листа-ультиматуму, бо торкався він вимоги від урядів високих дворів дозволу їхнім купцям торгувати у Гетьманщині та на іних козацьких землях, як і козацькому купецтву вільно вести гендель у них «без вивозового і привозового митного». Та найважливішим, а тому й довго узгоджуваним пунктом була вимога радців до урядів Польщі і Московії негайно припинити самочинне призначення і використання наказних гетьманів сяк порушення усіх трактатів із Гетьманщиною.
Обговоривши «іні нужди та запобіги» і ні до чого кінцево не домовившись, гетьманська рада під ранок закінчилася, давши, врешті, зрозуміти більшій половині присутніх старшин, а найпаче Сіркові, що увесь Генеральний уряд під гетьманством Юрія «на ладан дихає», а лист отой — «голос волаючого в пустелі». Сказав про це Сіркові сам генеральний писар гетьманів Яхрем Цибенко при виході. Не прийнятим був на раді пункт, внесений Сірком і підтриманий Романом Ракушком-Романовським та Дорошенком, про негайне порушення Слободищенського трактату, якщо в Борисові-Березнні «альбо деінде» будуть вестися «хоч будь-які перетрактовки обох сторін про поділ Гетьманщини».