Але мене просто вивертало від думки, що Бадді лише вдавав, ніби я така сексапільна й розвинена, а він такий чистий і непорочний, а насправді в нього був роман із гулящою офіціанткою, тож він, мабуть, просто хотів посміятися з мене.
— І що твоя мати думає про ту офіціантку? — запитала я в нього тоді.
Бадді був дуже близький із матір’ю. Він раз у раз цитував її промови про взаємини між чоловіком і жінкою, і я знала, що місіс Віллард була справжньою фанатичкою в усьому, що стосувалося цнотливості й чоловіків, і жінок. Коли я вперше прийшла до них на вечерю, місіс Віллард дивакувато-прискіпливо мене розглядала, і я зрозуміла: вона намагається вирахувати, чи я незаймана.
Як я й очікувала, Бадді було соромно.
— Мати питала в мене про Ґледіс, — зізнався він.
— Ну, і що ти їй сказав?
— Що Ґледіс незаміжня, біла і їй двадцять один.
Я знала, що заради мене Бадді нізащо так не грубив би матері. Він постійно повторював її слова про те, що «чоловік шукає супутницю, а жінка шукає цілковитої безпеки», або «чоловік є стрілою, пущеною в майбутнє, а жінка — те місце, звідки вилітає стріла», доки мені це набридло.
Щоразу, коли я намагалася сперечатись, Бадді відповідав, що його мати досі радіє шлюбові з батьком, і хіба не чудово, що в них такі прекрасні стосунки в такому віці, тож, мабуть, вона таки знає, про що говорить.
Зрештою я вирішила, що час покінчити з Бадді Віллардом назавжди, і не тому, що він спав з офіціанткою, а тому, що йому забракло духу й совісті визнати це перед цілим світом і зізнатися собі, що має таку властивість, аж раптом у коридорі задзеленчав телефон, і хтось тоненько по-пліткарськи проспівав: «Естер, це тебе, з Бостона».
Я одразу відчула, що тут щось не те, адже з Бостона я знала тільки Бадді, а він ніколи не дзвонив міжміським, бо це набагато дорожче за листування. Якось треба було чимшвидше передати мені звістку, то він обійшов усіх знайомих у медичному університеті й розпитував, чи ніхто, бува, не їде в мій коледж на вихідні, і хтось, звісно, їхав, тож він передав для мене лист, і я отримала його того ж дня. Навіть за марку платити не довелося.
Однак то був Бадді. Розповів, що на щорічній осінній рентгенографії грудної порожнини в нього виявили туберкульоз, тож він переходить на стипендію для студентів-медиків, хворих на туберкульоз, у спеціальний заклад у горах Адірондак. Ще він, мовляв, зауважив, що я припинила йому писати, і він переймається, чи нічого такого між нами не сталося, і чи могла б я бути такою ласкавою писати йому принаймні раз на тиждень і приїхати до нього в санаторій на різдвяні канікули.
Такого засмученого Бадді я ще не чула. Він завжди пишався своїм зразковим здоров’ям, а коли, скажімо, мені закладало ніс так, що дихати не могла, він казав, що це психосоматика. Мені такий підхід здавався дивним, особливо з боку лікаря, і я навіть думала сказати, що ліпше б він учився на психіатрії, але не наважилася.
Я сказала Бадді, що дуже співчуваю щодо його туберкульозу, і пообіцяла писати, та коли поклала слухавку, не лишилося ні краплі співчуття. Мене переповнювало дивовижне полегшення.
Тоді я подумала, що туберкульоз може бути покаранням за подвійне життя, яке Бадді вів, почуваючись при цьому морально вищим за всіх довкола. А ще подумала, як зручно: можна не розповідати всім у коледжі, що я з ним розійшлася, і не починати наново нудотної гри в побачення наосліп.
Я просто розповіла всім, що Бадді захворів на туберкульоз, а ми ж були вже майже заручені, і коли суботніми вечорами я лишалася в гуртожитку, всі про мене всіляко дбали, бо вважали дуже завзятою та сміливою — адже я так старанно вчилася, аби притлумити душевний біль.
Розділ сьомий
Звісно, Константин виявився набагато нижчим за мене, але все одно був по-своєму гарним, зі світло-каштановим волоссям і жвавими темно-синіми очима, в яких читався виклик. Він легко міг зійти за американця — з такою-то помітною засмагою та хорошими зубами, — проте я його миттю розкусила. Він мав те, чого не мав жоден американський чоловік з усіх, кого я знала, — інтуїцію.
Константин одразу здогадався, що я ніяка не протеже місіс Віллард. Я раз повела бровою, раз чи два сухо всміхнулася, і от ми вже разом відкрито перемивали їй кісточки, і я подумала: «Цей Константин не переймається, що я вища на зріст, знаю мало іноземних мов і не бувала в Європі, крізь усе це лушпиння він бачить мене такою, яка я є».