— Ти не проти, якщо я сяду на край ліжка?
Він був у білому лікарському халаті, і я помітила, що з нагрудної кишені стирчить стетоскоп. Я вирішила, що це хтось із моїх знайомих просто перевдягнувся в лікаря.
Я хотіла накрити ноги, коли хтось ввійде, але тепер було запізно, тож я лишила їх стирчати, потворними й бридкими.
«Це я, — казала я собі. — Така я є».
— Естер, ти ж пам’ятаєш мене?
Я пильно роздивлялася хлопця крізь щілину зрячого ока. Друге око досі не розплющувалось, але лікар казав, що за кілька днів із ним усе буде гаразд.
Хлопець дивився на мене, як на нову дивну тварину в зоопарку, мовби готовий от‑от порснути реготом.
— Естер, ти ж пам’ятаєш мене? — він повторив повільніше, наче звертався до недорозвиненої дитини. — Я Джордж Бейквел. Ми ходимо в одну церкву. Ти зустрічалася з моїм сусідом по кімнаті в Амгерсті.
Певно, приблизно тоді я й змогла роздивитися його лице. Воно ширяло десь над околицями пам’яті — типаж, до якого в мене ніколи не ліпилися імена.
— Що ти тут робиш?
— Я тут черговий лікар.
Як цей Джордж Бейквел міг так зненацька стати справжнім лікарем? От цікаво. А ще насправді ми з ним були не такі й знайомці. Він просто хотів подивитися на дівчину, яка здуріла настільки, що спробувала накласти на себе руки.
Я відвернулася до стіни.
— Іди геть, — сказала я. — Іди до біса і не повертайся.
— Мені потрібне дзеркало.
Медсестра щось гуділа собі під ніс і діловито відчиняла шухляду за шухлядою, виймаючи звідти нову спідню білизну, блузи, спідниці й піжами, які мені купила мати, і складаючи все це в малу валізку з чорної лакованої шкіри.
— Чому мені не можна дзеркало?
Я була вбрана в сукню-футляр у матрацну сіро-білу смужку з лискучим червоним поясом, а ще мене пересадили в крісло.
— Чому не можна?
— Бо ліпше не треба, — медсестра клацнула кришкою валізки.
— Чому?
— Вигляд у тебе не дуже.
— Та дайте ж глянути!
Медсестра зітхнула й відчинила шухляду бюро. Звідти вона витягнула велике дзеркало в дерев’яній рамі того ж кольору, що й бюро, і дала мені.
Я не одразу зрозуміла, що не так. То було ніяке не дзеркало, а картина.
З першого погляду годі було зрозуміти, хто там зображений, чоловік чи жінка: волосся зголене, по всій голові — щетинисті цятки, мов на курячій шкірі. Половина обличчя фіолетово-червона, безформно випирає навсібіч, а по краях фіолетове поступається зеленому й далі — жовтавому. Рот блідо-коричневий, із рожевими виразками в обох кутиках.
Те обличчя вражало передусім неприродним нагромадженням яскравих кольорів.
Я всміхнулася.
Рот у дзеркалі скривився у вишкірі.
Через хвилину після падіння прибігла друга медсестра. Поглянула на розбите дзеркало й на мене, ставши над сліпими білими уламками, і вивела молоду медсестру з палати.
— Я тобі казала? — почулося з-за дверей.
— Але я тільки…
— Я ж тобі казала!
Я слухала не надто зацікавлено. Хто завгодно може випадково розбити дзеркало. Неясно, нащо з цього робити цілу подію.
Друга медсестра, старша, повернулася в палату. Стала руки в боки й вирячилася на мене.
— Сім років лиха.
— Що?
— Я сказала, — вона повторила гучно, немов до глухої, — сім років лиха.
Молодша медсестра повернулася з віником і совком і заходилася підмітати блискучі друзки.
— Це ж лише забобон, — сказала я.
— Он як! — пирхнула старша і, наче мене й не було там, звернулася до молодшої, яка саме стояла навколішки: — Нічого, про таку подбають сама-знаєш-де!
Крізь заднє вікно швидкої я бачила, як знайомі вулиці одна за одною віддаляються в по-літньому зелену далечінь. По один бік від мене сиділа мати, по інший — брат.
Я вдавала, ніби не розумію, чому мене переводять із лікарні нашого містечка у велику міську, — щоби почути, що вони скажуть.
— Тебе хочуть покласти у спецвідділення, — пояснила мати. — У нашій лікарні такого відділення немає.
— Але мені там подобалося.
Мати напружено стиснула губи.
— То треба було поводитись чемно.
— Тобто?
— Не треба було розбивати дзеркало. Може, тоді тебе лишили б.
Але, звісно, річ була аж ніяк не в розбитому дзеркалі.
Я сиділа в ліжку, до підборіддя закутана в ковдру.
— Чому не можна підвестись? Я не хвора.
— Обхід, — сказала медсестра. — Встати можна буде після обходу.