Коли зір пристосувався, я побачила силует на ліжку. Хтось низько хихикнув. Силует відкинув волосся з обличчя, і двійко галькових очей глянули на мене крізь морок. Діді лежала на подушках, було видно, що під зеленим вовняним халатом ноги в неї зовсім голі. Вона коротко й глузливо посміхнулася мені. Між пальців її правої руки жеврів вогник цигарки.
— Я тільки хотіла…
— Знаю, — сказала Діді. — Узяти ноти.
— Привіт, Естер, — озвалася й Джоан, її голос був схожий на шурхіт кукурудзяного листя, і мене від нього нудило. — Зачекай, я прийду, заграю з тобою нижню партію.
Тепер Джоан запевняла:
— Насправді Бадді Віллард мені ніколи не подобався. Він вважав, що все знає. Вважав, що все знає про жінок…
Я дивилася на Джоан. Попри моторошність і мою давню неприязнь, Джоан мене зачудовувала. Спостерігати за нею було чимсь таким, як спостерігати за марсіанином або винятково бородавчастою жабою. Її думки не були моїми думками, як її почуття не були моїми, однак ми були досить близькими, щоб її думки й почуття здавалися мені моїми власними, лишень відбитими в кривому почорнілому дзеркалі.
Іноді я замислювалася, чи не вигадала її сама. Бувало, запитувала себе, чи довіку вона виринатиме з небуття з кожною моєю кризою, щоб нагадати, ким я була, що пережила, і пронести в мене під носом свою особисту, але таку схожу кризу.
— Не розумію, що жінки бачать в інших жінках, — казала я доктору Нолан того дня по обіді. — Що жінка знаходить у жінці, чого не може знайти в чоловіку?
Доктор Нолан помовчала й сказала:
— Ніжність.
Тут мені заціпило.
— Ти мені подобаєшся, — казала Джоан. — Ти мені подобаєшся більше за Бадді.
І коли вона випросталася на моєму ліжку, дурнувато всміхнена, я пригадала дрібний скандал у гуртожитку коледжу: одна товста пишногруда старшокурсниця — по-бабусиному затишна набожна релігієзнавиця — і одна висока незугарна першокурсниця зі шлейфом невдалих побачень наосліп, коли кавалери тікали від неї в найвигадливіші способи, почали надто часто бачитися. Вони завжди трималися разом, і якось їх застукали на обіймах у кімнаті товстунки — так мені переказували.
— Але що вони робили? — питала я. Щоразу, коли думала про чоловіків із чоловіками і жінок із жінками, не могла уявити, чим вони все-таки можуть одне з одним займатися.
— Ой, — відповіла наша шпигунка, — Міллі сиділа на стільці, а Теодора лежала в ліжку, і Міллі гладила Теодорине волосся.
Я була розчарована, адже сподівалася відкрити для себе якесь нове незвідане зло. Цікаво все-таки, чи всі жінки тільки те й роблять з іншими жінками, що лежать поруч і обнімаються.
Звісно, у коледжі була одна відома поетка, яка жила із жінкою — кремезною та немолодою дослідницею класичної літератури, стриженою під коротке каре. І коли я сказала тій поетці, що колись, може, вийду заміж і наплоджу дітей, вона перелякано скрикнула: «А як же кар’єра?»
У мене розболілася голова. Чому до мене липнуть моторошні підстаркуваті жінки? Та відома поетка, і Філомена Ґінея, і Джей Сі, і християнська науковиця, і бозна-хто ще, й усі вони так чи так хотіли мене вдочерити, а я мала розплатитися за їхню турботу й впливовість уподібненням до них.
— Ти мені подобаєшся.
— Джоан, це занадто, — відказала я, забираючи книжку. — Бо ти мені не подобаєшся. Мене від тебе нудить, якщо хочеш знати.
І я вийшла з кімнати, лишивши Джоан старою шкапою лежати впоперек ліжка.
Чекаючи на лікаря, я міркувала, чи не втекти просто зараз. Я усвідомлювала, що порушую закон — принаймні закон штату Массачусетс, цієї напханої католиками діри, але доктор Нолан запевнила, що цей лікар — її давній друг, мудрий і розважливий.
— На що ви записані? — швидко запитала медсестра в реєстратурі, ставлячи галочку навпроти мого прізвища в журналі.
— Тобто на що? — я не думала, що хтось питатиме про мою мету, крім самого лікаря, а в приймальні був цілий тлум пацієнток, переважно вагітних чи з немовлятами, які чекали на інших лікарів, і я відчувала їхні погляди на своєму пласкому незайманому животі.
Медсестра з реєстратури глянула на мене, і я зашарілася.
— Ви на підбір, так? — лагідно перепитала вона. — Просто питаю, щоб зрозуміти, що писати в рахунок за консультацію. Ви студентка?
— Та-ак.
— Тоді з вас половина вартості. П’ять доларів замість десяти. Виписати вам рахунок?