Я вже майже назвала домашню адресу, де мала би бути, коли надійде рахунок, а тоді уявила, як мати відкриває конверт і бачить, що то за рахунок. Єдиною іншою адресою, до якої я мала доступ, була анонімна скринька, куди надходила пошта для пацієнтів, які не хотіли афішувати своє перебування в психлікарні. Але я подумала, що медсестра може впізнати номер скриньки, тому сказала:
— Краще я заплачу одразу, — і витягнула п’ять доларових банкнот із пачки в сумочці.
Ті п’ять доларів були з грошей, які мені надіслала Філомена Ґінея, вітаючи з одужанням. Цікаво, що вона подумала б, якби дізналася, на які потреби я їх витрачала.
Знала про це Філомена Ґінея чи ні, але вона купила мені свободу.
— Найгірше мені від думки, що якийсь чоловік матиме наді мною владу, — розповідала я доктору Нолан. — Чоловікові нічого, а наді мною немовля висить батогом, і не сіпнешся.
— Ви поводилися б інакше, якби не мусили перейматися дітьми?
— Так, — відповіла я, — але…
І я розповіла доктору Нолан про заміжню юристку та її «Захист цноти».
Доктор Нолан дочекалася, коли я договорю. А тоді розреготалась.
— Пропаганда! — пхикнула вона і написала на аркушику для приписів ім’я й адресу лікаря.
Я нервово гортала журнал про материнство. З кожної шпальти мене осявали усмішками пухкі й щасливі немовлячі личка: голомозі немовлята, шоколадно-коричневі немовлята, немовлята з обличчям президента Ейзенгавера, немовлята, які щойно вперше перекинулися на животик, немовлята, які тягнуть ручки до брязкалець, немовлята, які вперше в житті їдять тверду їжу з ложки, немовлята, зайняті всіма тими малими трюками дорослішання, що крок за кроком виводять у цей тривожний і сповнений розчарувань світ.
Я чула запахи дитячого харчування, кислого молока, підгузків, що смерділи солоною тріскою, — і мене опановували печаль і ніжність. Як запросто довколишні жінки народжували дітей! Чому я така відірвана від усіх, не по-материнському налаштована? Чому мені не мріється про те, щоб усю себе присвятити пухким плаксивим немовлятам, як це зробила Додо Конвей?
Якби мені довелося цілодобово обслуговувати немовля, я здуріла б.
Я подивилася на маля на руках жінки навпроти. Не уявляю, скільки йому було, ніколи не вміла визначати немовлячий вік, можу лише сказати, що воно невпинно щось белькотіло й мало зо двадцять зубів за морщавими рожевими губами. Голова теліпалася на плечах — шиї, здавалося, не було, — і дитина спостерігала за мною з мудрим, філософським виразом.
Мати всміхалася та всміхалася й тримала дитину, мов перше диво світу. Я спостерігала за ними, щоб знайти хоч яку підказку про джерело їхньої взаємозадоволеності, проте лікар викликав мене, перш ніж я встигла щось зауважити.
— Ви хочете підібрати засіб, — підбадьорливо сказав він, і я з полегшенням усвідомила, що цей лікар не з тих, хто ставитиме незручні запитання.
Якусь мить я покрутила на язику свою історію: що я планую вийти заміж за матроса, щойно його судно зайде в док Чарльзтаунської військово-морської верфі, а без обручки я тому, що ми надто бідні, але зрештою відкинула легенду й просто відповіла:
— Так.
Забираючись в оглядове крісло, я думала: «Я лізу на свободу, свободу від страху, від заміжжя за не тим чоловіком — типу Бадді Вілларда — через якийсь секс, свободу від гуртожитків Кріттентон[16], де живуть молоді жінки, яким теж мали би підібрати засіб, бо вони вчинили так, як вчинили, тому що інакше й бути не могло…»
Їдучи назад у клініку, я тримала на колінах простий згорток у коричневому папері: міс Хто Завгодно повертається з міста й везе своїй самотній тітці тортик зі «Шраффтс» чи капелюшок із «Файлінз бейсмент». Побоювання, що католики мають рентгенівський зір, помалу вивітрювалось, і я розслаблялася. Мудро я скористалася дозволом ходити на закупи, подумалося мені.
Я була жінкою, яка належить лише собі.
Тепер треба було знайти відповідного чоловіка.
Розділ дев'ятнадцятий
— Я хочу стати психіатром.
Джоан говорила зі своїм звичним захеканим ентузіазмом. Ми пили сидр у белсайзівській вітальні.
— Он як, — сухо відповіла я. — Чудово.
— Ми довго обговорювали це з доктором Квінн, і вона вважає, що це цілком можливо.
Доктор Квінн, розумна, дотепна й незаміжня леді, була психіатром Джоан, і я часто думала, що, якби мене приписали до цієї лікарки, я досі була б у «Каплані» чи, ймовірніше, у «Ваймарку». Доктор Квінн мала якусь невловиму рису, яка приваблювала Джоан, а от мене від неї морозом проймало.
16
Місія імені Флоренс Кріттентон — благодійна організація, що діяла у НьюЙорку від 1883 року, допомагаючи незаміжнім вагітним жінкам: надавала їм помешкання й можливість здобути навички для самозабезпечення.