Приклавши ще білу частину рушника до рани, я вирішила, що, коли кровотеча зупиниться, можна буде сісти на нічний тролейбус до клініки. Я хотіла поміркувати про свій новий стан у цілковитому спокої. Але рушник був геть чорний і аж сочився кров’ю.
— Певно, мені… ліпше піти додому, — промовила ледь чутно.
— Але ж не просто зараз.
— Ні, ліпше зараз.
Запитавши, чи можна позичити рушник, я склала його бандажем поміж стегон. Потім натягла на себе просякнутий потом одяг. Ірвін запропонував підкинути мене додому, але я не уявляла, як він повезе мене в клініку, тому пошукала в сумочці адресу Джоан. Ірвін знав, де це, і пішов надвір гріти авто. Я була надто перелякана, аби казати, що досі стікаю кров’ю. Сподівалася, що за хвилину воно припиниться.
Але поки Ірвін віз мене вздовж безлюдних засніжених тротуарів, я відчувала, як рідке тепло просочується крізь рушникову дамбу, й спідницю, й автомобільне сидіння.
Коли Ірвін притишив хід і ми поволі просувалися від будинку до будинку, я міркувала, як же вдало все склалось: я позбулася цноти не вдома і не в коледжі, де приховати такі наслідки було б неможливо.
Джоан відчинила двері з виразом радісного здивування. Ірвін поцілував мою руку і попросив Джоан усіляко про мене дбати.
Я зачинила двері й сперлася об них спиною, відчуваючи, як стрімко й видовищно кров відливає від обличчя.
— Естер, що таке? Що з тобою сталося?
Мені було цікаво, коли Джоан помітить кров, що стікає по обох моїх ногах і липко просочується в чорні лаковані туфлі. Подумала, що, якби я зараз помирала від кульового поранення, Джоан усе одно тупо дивилася б на мене чорними очицями та чекала б, коли я нарешті запитаю, чи не пригостить вона мене кавою й сендвічем.
— Медсестра вдома?
— Ні, вона чергує в «Каплані»…
— Добре, — я гірко скривилася, коли нова порція крові проклала собі шлях крізь остаточно просякнутий рушник і вирушила в тяжку путь до туфель. — Тобто… погано.
— У тебе якийсь дивний вигляд, — сказала Джоан.
— Ліпше виклич лікаря.
— Навіщо?
— Швидше.
— Але…
Вона досі нічого не помітила.
Я нахилилась і, тихо крекнувши, зняла одну з потрісканих від снігу блумінґдейлзівських туфель. Піднесла туфлю перед її банькаті очі-камінці, нахилила й спостерігала, як Джоан реагує на струмінь крові, що лився на бежевий килим.
— Господи! Що це?
— У мене кровотеча.
Джоан напівповела-напівпотягнула мене до дивана й змусила лягти. Тоді підклала під закривавлені ноги кілька подушок. Потім підвелася й суворо запитала:
— Що то був за чоловік?
На якусь божевільну мить мені уявилося, що Джоан відмовиться викликати лікаря, доки я не зізнаюся в усіх подробицях про вечір з Ірвіном, а після моїх зізнань усе одно відмовлятиметься, щоб мене покарати. Але потім допетрала, що вона беззастережно повірить кожній моїй відповіді, що мого потрапляння в ліжко до Ірвіна ніяк не зрозуміє, а його поява не могла отруїти радості Джоан від мого приїзду.
— Ой, неважливо, — сказала я, ліниво відмахнувшись.
Один удар серця — і кров знову потекла з мене, і я перелякано напружила м’язи живота.
— Неси рушник.
Джоан вийшла і майже миттєво повернулася зі стосом рушників і простирадл. Ніби вправна медсестра, вона зняла з мене просякнутий кров’ю одяг, глибоко вдихнула, наближаючись до по-королівському багряного рушника, і приклала новий. Я лежала й намагалася змусити серце битися повільніше, адже кожен удар випорскував із мене кров.
Я пригадала доглибно тривожний курс із вікторіанського роману, де жінки — бліді, безсилі, шляхетні — весь час помирали в калюжах крові після важких пологів. Можливо, Ірвін якось страшно, незбагненно мені нашкодив, і насправді я, лежачи на дивані в Джоан, повільно помирала.
Джоан підтягнула пуф до телефона й узялася набирати всіх кембриджських лікарів, яких знайшла в довіднику. Перший не відповів. Другому Джоан почала пояснювати, що зі мною, але він перервав її, сказавши «ясно», і поклав слухавку.
— Що таке?
— Він виїздить на термінові виклики тільки до постійних пацієнтів. Сьогодні неділя.
Я спробувала підняти руку й глянути на годинник, але рука лежала каменем, не в змозі ворухнутися. Неділя, райський день для лікарів! Лікарі в гольф-клубі, лікарі на пляжі, лікарі з коханками, лікарі з дружинами, лікарі в церквах, лікарі на яхтах, лікарі всюди самовіддано живуть людським життям, не лікарським.