— Й через нього потягнеться нитка до емісара головного проводу.
— Можливо й таке. Але не виключено, що Штех намагатиметься прибрати Жмудя як небажаного свідка. Тоді в нього одразу розв'яжуться всі проблеми: не треба морочити голову з влаштуванням Жмудя, а влаштовувати його треба надійно, адже розуміють, що ми не спимо й розшукуємо вбивцю Висловського. Вони назвуть Жмудеві місце зустрічі й пошлють виконавця…
— Але Жмудь може сам вибрати місце зустрічі й продиктувати свої умови.
— На які Штех мусить погодитись. — Яхимович зняв телефонну трубку й попросив прийому в начальника управління. Повернувшись за чверть години, повідомив:
— Начальство дає згоду. Під нашу персональну відповідальність.
— У мене передчуття, що все буде гаразд, — зітхнув з полегшенням Бутурлак.
— Ще одне, — примружився хитро Яхимович. — Учасників операції по затриманню Жмудя представлено до урядових нагород.
— За Андрія радий, — тихо відповів Бутурлак, — але вважаю, що особисто я не заслужив цього. Поки гуляє Штех…
— Накажіть привести сюди Жмудя, — попросив Яхимович. — Може, він заспіває такої…
— Він піде на все, щоб хоч якось пом'якшити свою вину.
— Я також переконаний в цьому.
Грицько, дізнавшись, чого вимагають від нього, одразу погодився на всі умови.
— То прошу вас, — белькотів, довірливо дивлячись у вічі підполковника, — я зроблю все, пан так штудерно придумали, і цей негідник Коструб тепер не втече. Але ж, громадянине начальник, я сподіваюсь на вашу ласку…
Підполковник одразу поставив крапки над «і»:
— Вас судитимуть, Жмудь, і тільки від суду залежить міра покарання за вчинений вами злочин. Ми ж подаємо на розгляд суду всі факти.
— Отож, я гадаю, там мусять взяти до уваги…
— Можливо, — розвів руками Яхимович.
Бутурлак розповів Жмудеві, що саме той мусить казати Адашинському, вони прорепетирували кілька варіантів розмов, і нарешті Бутурлак набрав номер квартири священика.
— Слухаю, — пролунав у кабінеті через підсилювач впевнений бас Адашинського.
Гриць дивився на Бутурлака зляканими очима й мовчав. «Давай!» — кивнув йому капітан, та Жмудь лише безмовно ворушив побілілими губами.
— Я вас слухаю, — повторив Адашинський нетерпеливо, і лише тоді в Гриця пробудився дар мови.
— То, прошу вас, святий отче, дзвонить вам Олекса Іванців.
— Звідки ти? — від упевненого баса не залишилося й сліду: отець Йосип явно перелякався.
— З телефонної будки, прошу вас. І маю нагальну справу до єгомосця. Святий отець послав до мене пана Коструба, щоб я залагодив одну справу, то я ту справу залагодив так, що мушу тимчасово мешкати в одного знайомого. Але до нього прибувають родичі, треба виїжджати, а в мене ні зв'язків, ні грошей. То прошу ласкавого пана передати пану Кострубу, що я чекаю завтра на нього ополудні в парку Костюшка біля кінотеатру.
— Так, я зрозумів тебе, сину мій… — голос отця Йосипа тремтів. — Я спробую знайти пана Коструба, але ж прошу тебе, якщо він не прийде, передзвонити мені. Бо потребую часу.
— Я можу перебути в приятеля ще дві доби, — твердо відповів Жмудь, — і прошу вас…
— Неодмінно, сину мій, я зроблю все, не хвилюйся, уладнаю твої справи.
— Я покладаюся на святого отця, — відповів Гриць і за знаком Бутурлака поклав трубку. Обтер рукавом піт з чола й запитально зиркнув на капітана.
— Добре, — схвалив той, і Жмудь посміхнувся запобігливо й солодко. Бутурлак викликав конвоїра і, коли той вивів Жмудя, переможно подивився на Яхимовича.
— Що скажете, Вікторе Едуардовичу?
— Клятий пописько! — вилаявся підполковник. — У соборі проповіді виголошує, про людяність і покору розпатякує, а сам!..
— Справжній учень Шептицького. Але тепер йому не вислизнути.
На жаль, сподівання Бутурлака не справдилися. Отець Йосип до обіду нікуди не виходив, у другій половині дня пішов до собору, там перемовився кількома словами із старостою, благословив віруючих і пішов до вівтаря. Що робив там, працівники держбезпеки не могли встановити. Після вечірньої служби повернувся додому, ніхто до нього не заходив.
Пізно ввечері Яхимович зібрав у себе в кабінеті учасників операції.
— Щось ми сьогодні проґавили, — почав він сухо. — Я певен, що піп знайшов спосіб передати повідомлення Штехові.
— За всім не допильнуєш, — поскаржився хтось. — Він благословляє якусь бабусю, а вона для нього своя людина.
Поцілувала руку, а Святий отець їй записку непомітно й сунув…