А згодом закричав уже Ієремія:
— Гей, брате, ти бачиш вогонь угорі в лісі?
Від річки не було видно схилу гори. Хараламб відійшов трохи вбік і справді побачив вогонь, що метався в лісі.
— Розбуди-но хлопців! — крикнув він, охоплений неспокоєм.
Герасім спав у трюмі, хоч йому ніхто не забороняв зараз спати по-людськи в носовій каюті, коли не було Аднани.
— А Ісмаїл де? — спитав стерновий. Ієремія знизав плечима.
— Ага! — здогадався Герасім. — Він, мабуть, у каюті капітана. Бачиш, кубрик йому не підходить, хоче спати по-панському!
І справді, Ісмаїл спав на койці Антона Лупана.
Бідолашний Ісмаїл!.. Хтозна, які передчуття вимусили його випробувати завчасу це ліжко! Адже невдовзі він знову лежатиме тут, порешечений кулями…
А тим часом смолоскип метався між дерев, наближаючись до краю лісу, потім підлетів до плоскогір'я над будиночком, хитнувся туди-сюди, зник за будиночком, і від того темінь стала ще непрогляднішою.
«Даремно тільки людей підняв! — докорив сам собі Хараламб. — Тепер не переслухаєш…»
Але не встиг він додумати до кінця, бо дах будиночка перетворився в омах полум'я, зачервонивши хмари в небі й дерева в лісі.
Хараламб метнувся бігцем униз.
— Герасіме, Ісмаїле!..
Шлюпка «Сперанци» наближалася швидко. Чувся плескіт води і дихання людей, що налягали на весла.
Шугнуло ще одне полум'я біля будиночка. Це вже горів склад.
— Швидше, хлопці! Він, мабуть, п'яний, як завше, і спить!
У хатах алкалуфів почулися крики, але моряки зараз не зважали на них. Хараламб зайшов по коліна у воду, стрибнув у шлюпку, і вони щосили погнали під берегом. Полум'я охопило будинок з усіх боків, почав обвалюватись дах, розсипаючи снопи іскор.
Моряки стрибнули на берег і бігцем подалися вперед. Тільки кок зненацька неспокійно зупинився серед дороги. Він забув тюрбан і тепер був простоволосий, мов гяур. Це ж беззаконня! Бігом назад, Ісмаїле!
Моряки підбігли до будиночка, коли вогонь охопив уже останню стіну. Затуляючи обличчя руками, Герасім підійшов до вікна, зазирнув усередину і злякано скрикнув. Біля столу на тліючій долівці лежали двоє заціпенілих тіл.
— А хто ж це? — спитав стерновий, задерев'янівши від страху. — Ніби хтось знайомий!
— Та це ж німець з «Вотана», який не дав нам води! — впізнав його Хараламб.
— Тут великі порахунки, друзі мої! Хай бог їх розсудить! — сказав Герасім, затуляючись від полум'я.
Обидва вороги лежали, оповиті димом і полум'ям; Мартін Стрікленд з ножем у руці, Шлімбах навалився на нього і стискав за горло, — чи то в бійці, чи в вищому примиренні.
На столі тріскали від вогню пляшки, і золотий пісок лився згори, покриваючи обох.
А смолоскип, який прийшов з лісу, тим часом долав річку. Блек Педро плив, важко дихаючи; течія зносила його, хвилі накочувались на голову, він ковтав воду, але вперто тримав праву руку вгору.
Налякані алкалуфи повибігали з хат, одні подалися до лісу, другі — до річки, селище спорожніло. А по той бік річки стіни будиночка й складу вже завалилися, здійнявши до неба стовпи іскор і диму.
— Ходімо! — сказав Герасім. — Треба приглянути за своїми, тут нам робити більше нічого.
На протилежному березі загорілась рудим полум'ям хата, і вітер, який дедалі посилювався, перекидав вогонь на інші хати. Завили собаки.
— Як це воно загорілося? — спантеличено спитав Хараламб.
І щодуху метнувся до річки, кленучи самого себе на чім світ стоїть. Це ж він мав вартувати село і тепер почував себе найнещаснішим, мов той вартівник, який залишив перед ворогом відчинені ворота фортеці.
Було занадто пізно що-небудь робити. Селище горіло з краю в край, алкалуфи кричали, тупотіли, плескали в долоні. У світлі полум'я їм ввижалися якісь червоні видива, і г. оді було втямити, чи вони налякані, чи веселяться, мов божевільні. Тільки собаки, які металися під ногами, були налякані по-справжньому.
А вогонь, запаливши селище алкалуфів, знову спустився до берега.
На березі протоки Блек Педро зупинився. «Сперанца» бовваніла за сотню метрів посеред кривавої води. Метис зиркнув на піроги на березі, але чомусь не взяв жодної, а кинувся вплав, тримаючи вогонь над собою. З палаючої гілки бризкали іскри і з шипінням падали у воду.
Ісмаїл, лаштуючись сісти в шлюпку, раптом витріщив очі й перехрестився, мов гяур, бо на ньому все одно не було тюрбана. Він ще ніколи не бачив, щоб вогонь ішов по воді, мов змій з палаючим хвостом.