Дійшовши до цих рядків, П'єр якось дивно глянув на Антона.
— Що він хотів цим сказати? Хто й чому присилував його піти? Що тут за таємниця? А щоденник розповідав далі:
«Вирішено. Вирушаємо через три дні, разом з нами ще четверо людей, поміж ними й один тубілець. Ми назвали його Джіммі, він розмовляє по-англійськи і, здається, дуже відданий панові Роберту.
Перед нами ще недосліджена річка. Ми підемо вгору по течії, до витоків, потім перейдемо через гори. Що там говорити, я відчуваю, як у мене стискується серце, коли думаю про те, що буде. Дві сотні миль по ще неходженій землі!
Через тиждень після того, як ми підемо, корабель вирушить на схід, вийде в океан, і ми зустрінемось на березі, на 54°7′ південної широти, 67°12′ західної довготи, тобто якраз посередині між мисом Пенас і мисом Сан-Пабло».
Тут записи уривалися, а через п'ятнадцять днів:
«Наші плани летять шкереберть. Ніколи я не бачив пана Роберта пригніченішим, ніж зараз, коли він вийшов від капітана.
Протока Бігл залишилась позаду, і, мабуть, ми вже ніколи не повернемося сюди.
Я два тижні не вів щоденника, але хотів би побачити, хто це міг би зробити на моєму місці.
Ми повністю закінчили приготування до походу, наступного дня мали висаджуватися, коли зненацька з заходу налетів шторм, зірвав нас «якоря, і ми вимушені були вийти в океан, щоб нас не викинуло на скелі. Хвилі змили з палуби шлюпку, вітер зламав щоглу, з горем-бідою ми полагодили її, але, думаю, нам усім залишалося недалеко до загибелі, так нас кидало. Люди знесиліли і впали духом. Сьогодні перший день тиші, хоч іде дощ з градом. Ми тримаємо курс на норд-вест, щоб дійти на східного берега Вогняної Землі, після чого маємо зайти в Магелланову протоку.
Капітан відмовився повертатися в протоку Бігл, щоб ми могли висадитись, і цілком слушно, бо при супротивному вітрі це означало б затриматись на місяць. Ох, у південній півкулі настає зима, до її приходу ми повинні пройти всю Магелланову протоку й вийти в Тихий океан. Бо інакше нас захопить тут лиха година, і ніхто не знає, що може трапитись!
Пан Роберт дуже сердитий, і я його розумію, бо зараз і в мене в самого душа болить, що ми залишаємо недосліджену територію. Аж серце крається, коли згадаю, що ми пройшли сім тисяч миль сюди, до Англії зробимо ще тридцять тисяч, а не знайшли часу пройти отих дві сотні, де не ступала досі людська нога.
Джіммі твердить, що нам перешкодили духи і не слід їх дратувати. Вони нас попередили, мовляв, не затівайте нічого, бо буде гірше…»
Далі скупо описувалась мандрівка по протоці, через Тихий та Індійський океани, повз мис Доброї Надії, до Англії, але більше жодного пояснення про цю виправу до Вогняної Землі, яка не вдалася, бо капітан Фітц Рой не міг далі стояти кораблем у небезпечному для судна й екіпажу місці. Однак, співставивши свідчення діда Леона й повідомлення Чарлза Дарвіна, обидва юнаки легко здогадалися, що сталося в наступні роки, і добре розуміли природне хвилювання старого керманича. «Аж серце крається, коли згадаю, що ми пройшли сім тисяч миль сюди, до Англії зробимо ще тридцять тисяч, а не знайшли часу пройти отих дві сотні, де не ступала досі людська нога». Ці рядки були ключем до розгадки.
— У мене теж неспокійно на душі! — сказав з досадою Антон.
Його стриманіший товариш стояв, насупивши чоло і схилившись над сторінкою щоденника.
— Так! — пробурмотів він. — За таких обставин справжня людина не може заспокоїтись.
Стало ясно, що впродовж років старий підтримував. зв'язок із Дарвіном, готовий був піти разом з ним знову, але, коли нарешті з'явилася нагода, роки взяли своє, він підупав на силі, одначе натомість послав свого сина.
На нещастя, нова експедиція зазнала катастрофи, загинув син, загинув екіпаж, врятувався лише один чоловік, від якого нічого не можна було дізнатися. А земля й далі залишилась невідомою.
І старий керманич замкнувся в собі, став мовчазний і похмурий; безперечно, в нього боліла душа по синові, якого він особисто послав на загибель, але, мабуть, у нього й досі жила в серці колючка, що там донині не ступила людська нога, хоч заради цього розтривожено стільки людей, багато з них загинуло, а таємниця між горами й океаном залишилась таємницею.