До обіду вони відкопали кіль. Антон уважно оглядав обшивку і не приховував задоволення.
— Гей, Ісмаїле, тепер можна піти до столу. Ми всі заслужили смаженої риби. Після обіду допоможеш Герасімові, бо всередині багато піску. А я тим часом поговорю з капітаном порту; може, він уже повернувся з полювання.
— Пане, — звернувся до нього Ієремія, коли вони йшли в порт, — ви можете оселитися в кімнаті мого брата, він все одно ночує в сусідів. Я, Герасім та Ісмаїл будемо жити в одного рибалки неподалік.
— Добре, Ієремія. Але згодом ми поставимо барак на березі моря, щоб не гаяти часу на ходіння до міста й назад.
— А ми довго тут затримаємось? — спитав Герасім.
— Три-чотири місяці, а може, й довше.
Одразу по обіді Антон Лупан пішов до контори. Жінка, яка вчора смажила бичків, сьогодні патрала качку під навісом. Зсередини долинав стукіт гральних костей.
— Шість-шість! — почувся чийсь голос.
Антон спантеличено зупинився на порозі: крім капітана в червоній фесці, що сидів спиною до дверей, тут не було нікого. Але капітан ляпнув долонею по столу й переможно вигукнув, нахилившись до свого невидимого переможеного супротивника:
— Перемога! Не грай зі мною, якщо не вмієш!
— Добрий день, пане!
Капітан важко обернувся разом із стільцем і застиг з витріщеними очима.
— В-ви г-говорите по-нашому?
Він здивувався, як і старий Іфрім, бо і йому прибулий видався іноземцем.
— Я міг би говорити й по-турецьки, — відповів Антон, глянувши на його феску.
— По-турецьки?.. Не вмію!
Цей чоловік став капітаном порту шість років тому завдяки якомусь незрозумілому для всіх і для нього самого випадку. Замолоду він займався городництвом. А городник на Дунаї мусить бути водночас і добрим човнярем, знати на річці дороги так, як знають візники на землі.
Пізніше австрійці найняли його за лоцмана для капітанів кораблів, які плавали тут недавно. На старість, коли в нього ослаб зір і він уже не міг бути добрим лоцманом, австрійці подарували йому гарні окуляри і, заручившись думкою Європейської Дунайської комісії, поставили капітаном порту, навіть не перевіривши, чи має чоловік хоч якусь підготовку для цього. Правда, тоді ніхто до пуття й не знав, що входить в обов'язки капітана порту, особливо такого, як Суліна.
Йому вручили журнал і товстий статут. Капітани кораблів самі робили записи в тому журналі, а капітанові порту залишалося тільки ставити печатку й витирати піт на чолі.
— Ви давно тут? — спитав Антон, заходячи спереду.
Капітан зиркнув одним оком на журнал, другим на статут і зробився жовто-зелений, мов перезрілий огірок.
— Уже давненько. Ще з-перед війни.
«Зараз він почне перевіряти журнал», — подумав капітан, вважаючи, що перед ним інспектор з Бухареста. Досі ніхто його не перевіряв, ніхто не втручався в його справи…
— Я вам писав минулої зими з Бухареста… Капітана облив холодний піт. Мимоволі погляд його пробіг у шухляду столу, де лежало, припадаючи пилом, багато листів.
— Про шхуну «Есперанса» ви чули?
— Чи я чув, пане?.. Тут багато кораблів проходить.
— Я маю на увазі корабель, захоплений піратами напередодні війни…
— А, так! Пірати Безбородого! Авжеж, пригадую!
— То чому ви не відповіли мені?
— Чому я не відповів?.. — капітан геть розгубився. Антон пильно глянув на нього, потім зненацька простяг руку до столу і взяв товстий статут.
— Що тут написано?
Це була таємниця капітана порту, про яку не здогадувався ніхто. Нещасний узяв статут у свої тремтячі волохаті руки, крутив-вертів, потім дурнувато втупився в нього. Треба ж було цьому незнайомцеві за одну мить відкрити те, про що інші не здогадувались роками!
— Важко без окулярів! — насмішкувато кинув Антон.
Він уже звик нічому не дивуватися. Тут Левант, а Левант приховує багато див.
Капітан кинув статут і, обігнувши стіл, підійшов до Антона, геть жалюгідний.
— Пане, не губіть мене! У мене є п'ятнадцять полів, я віддам вам їх усі, тільки нікому нічого не кажіть!
Антон глянув на нього, як той тремтить, притиснувши руки до грудей, і важко дихає, обливаючись потом.