— Дивіться, він сміється з мене, дядьку Хараламбе! — здивовано казав молодий учень.
— Як же собака може сміятися, хлопче? Вигадаєш таке! Хіба він людина, щоб сміятися?!
— Сміється, єй-єй, чи я його не знаю? Він сміється й плаче достоту як людина, коли веселий або сумний.
— Та замовкни ти зі своїми вигадками!.. Бо хоч би й так, то чому йому сміятися з тебе? Що ти таке зробив?
— Йому смішно, що я чорний від вугілля.
Хараламб не знав, що відповісти, тільки знизував плечима, але відчував, яким близьким стає йому його учень.
— Не гаркай на нього! — докірливо сказав він одного разу Ієремії, бо йому здалося, ніби той підвищив голос на Мігу.
— Та ти здурів, чи що? — здивувався його двоюрідний брат. — Хіба я кричу на нього?
І справді, Ієремія мав добре серце і такий лагідний голос, яких пошукати. Але Хараламбові здавалося, ніби всі накидаються на бідолашного хлопця. І після його наполягань спершу Ієремія, далі Ісмаїл, а потім і Герасім пильнували, щоб поводитися з Мігу якомога лагідніше, а той, непомітно для всіх, ставав загальним улюбленцем.
Люди вставали рано-вранці, вмивалися морською водою, щось поспіхом їли, а потім квапилися до берега і бралися до роботи. Під навісом пахкотіло горно, гуло під молотом ковадло, співали пили й рубанки, дзвеніли молотки, чулися вигуки й крики.
Десь за годину перед обідом повар згадував, що треба відкласти шпатель, тесло чи долото й повертатися до своїх каструль. Іноді на кухонній дощці залишався шматок замазки. Іноді юшка віддавала запахом просмолених конопель або лляною олією.
Інколи вечорами до них приходив дід Іфрім, сідав на пісок, запалював люльку й починав баляндрасити.
Наймалися на роботу й інші люди, головним чином шити в портових складах вітрила для корабля. Антон часто навідувався до них, а ввечері вряди-годи зазирав до контори. Капітан порту жахливо мучився — на старості літ він вимушений був зазнати катувань, про існування яких навіть не підозрював. Чоло його проорювали глибокі зморшки, він водив носом по сторінках і бубонів:
— Б-а, б-а! Ба-ба…
Звідси Антон повертався до своїх, перекидався з ними словом-двома, загадував, що треба зробити завтра, потім ішов у барак і заглиблювався в книжки або в розрахунки.
Цього разу, повернувшись із порту, Антон побачив між своїми якогось бородатого незнайомця.
— Це той чоловік, про якого я вам говорив, пане, — пояснив Ієремія. — Я просив його пригнати сосни в Галац і переказати нам через когось, а він пригнав їх аж сюди!..
Плотогон стояв, втупившись у землю, і погладжував топірець, потім підвів сором'язливий погляд на Антона, трохи повагався і нарешті зважився.
— Ви йдете до моря, пане, — сказав він, розпростовуючи груди. — То я не прошу ніякої плати за пригнане дерево, а обіцяю бути корисним для вас і робитиму все, що ви мені скажете, тільки візьміть мене з собою хоч до Цареграда, бо я дуже давно хочу пройти цією дорогою!..
РОЗДІЛ V
ЕКІПАЖ
Цього вечора Ісмаїл аж землі під собою не чув від гордощів: плотогон уплітав, мов казковий велетень, а потім сказав так, як досі не говорив ніхто:
— Я ось що скажу: такої страви, думаю, не їдять навіть бояри у великі свята.
А якби кухар приготував свою знамениту мусаку!
Антон Лупан сидів на покуті і всміхався.
— Ви раді, що прибуло щоглове дерево? — спитав Ієремія.
— Радий, звісно, але ще більше радий, що до нас прибув такий славний моряк!
— Та й який моряк! З нього буде чудовий стерновий! — додав Герасім, не випускаючи плотогона з очей.
Той засоромився. Йому здалося, ніби з нього кепкують.
— Наберіться терпцю, — сказав він, похиливши голову, — і я ще покажу, на що здатний. Адже я лише сьогодні вперше побачив море.
— Заспокойся, хлопче! Ти нам до вподоби!
Крістя Бусуйок підвів очі й глипнув на Герасіма:
— Отже, ти не глузуєш із мене?
— Отакої! Хіба ти не зрозумів, що ми тебе хвалимо?
— Але дивись, не підведи нас! — почувся голос Антона. — Якщо хочеш дійти тільки до Цареграда, то кажи відразу, щоб ми знали, на що розраховувати.
— А ви куди йдете?
На це запитання треба було відповідати. Антон уже все пояснював Герасімові, Ієремії та Ісмаїлові. А зараз випадала нагода ще раз розказати все детально, хай би й Хараламб почув. Двоюрідний брат Ієремії не ходив по морях, але якби його вдалося вмовити приєднатися до екіпажу, це було б краще, аніж наймати незнайомого моряка.