Дочка. І не подумайте платити їй, мамо! Чого захотіла!
Мати. Прошу тебе, Кларо, не борони мені. Маєш ти дрібні гроші?
Дочка. Ні — нічого дрібнішого за шестипенсовика не маю.
Квіткарка(з надією). То я вам його розміняю, добра пані!
Мати(до Клари). Дай мені! (Клара неохоче розлучається з грішми). Ось! (До дівчини). Це вам за квіти.
Квіткарка. Щиро дякую вам, пані!
Дочка. Візьміть з неї решту! Воно ж коштує всього пенні за пучечок.
Мати. Притримай-но язика, Кларо! (До дівчини). Можете не віддавати решти.
Квіткарка. Ой, спасибоньки, пані!
Мати. А зараз скажіть мені: звідкіля ви знаєте ім’я того молодого джентльмена?
Квіткарка. Та не знаю я його!
Мати. Я чула, як ви звернулись до нього на ім’я — Фредді! І не думайте мене обдурити!
Квіткарка(протестуючи). Ніхто й не думає вас обдурювати! Ну сказала на нього Фредді чи там Чарлі — так і ви могли б сказати, коли б говорили до когось чужого й хотіли приподобитися йому.
Дочка. Викинути шестипенсовика на вітер! Хай би вже Фредді знався собі з ким хоче. (Щоб показати обурення, заходить за колону).
Літній джентльмен — симпатичний тип старого військового — забігає під портик і закриває парасолю, з якої скрапує вода. У нього, як і в Фредді, геть забрьохані холоші штанів. Він у вечірньому костюмі й легкому пальтечку. Стає на те місце, яке звільнила дочка.
Джентльмен. Ху!
Мати(до джентльмена). Ох, пане, чи є хоч яка ознака, що воно припиняється?
Джентльмен. Де там! Хвилини дві тому полило ще гірше. (Підходить до цоколя поруч того місця, де сидить квіткарка, ставить ногу на цоколь і нахиляється, щоб відкотити холоші штанів).
Мати. Ох, лишенько! (Засмучено йде за колону до дочки).
Квіткарка(користуючись близькістю джентльмена, аби заприязнитися з ним). Полило ще гірше — так це признака, що скоро перестане. Тож веселіше, копитане, та купіть квіточку в бідної дівчини!
Джентльмен. Даруйте, але я не маю дріб’язку.
Квіткарка. А я вам розміняю, копитане.
Джентльмен. Розміняєте фунт? Дрібнішого нічого не маю.
Квіткарка. Та що ви! Ох, купіть у мене квіточку, копитане! Я можу розміняти і півкрони. Візьміть ось це — за два пенси!
Джентльмен. Не мороч мені голови, будь доброю дівчиною! (Мацає по своїх кишенях). У мене й справді немає дріб’язку… Стривай: ось тобі три монетки по півпенса, якщо це тебе зарятує. (Відходить до-іншої колони).
Квіткарка(розчаровано, але зміркувавши, що півтора пенса це краще, ніж нічого). Спасибі, пане.
Перехожий(до дівчини). Будь обачна — краще дай йому за це квітку! Там он, у тебе за спиною, стоїть типчик і записує кожнісіньке слово з твоїх уст. (Усі обертаються до чоловіка, який занотовує щось собі в записничку).
Квіткарка(нажахано зриваючись на рівні ноги). Що я поганого зробила — що заговорила до того пана? Я маю право продавати квіточки де завгодно, аби тільки не стовбичила людям на дорозі. (Впадаючи в істерику). Я — порядна дівчина, пособіть мені! Я не зачіпала його — тільки просила купити у мене квіточку!
Зчиняється галас. Публіка здебільшого співчуває квіткарці, засуджуючи, однак, її надмірну вразливість. Глядачі, котрі старші, розважливіші, поплескують її заспокійливо по плечах, примовляючи: «Ну чого ти голосиш?» — «Хто тебе кривдить?» — «Ніхто тебе не зачепить». — «І чого кричати?» — «Ну годі-бо!» — «Вгамуйся!» Не такі терплячі велять їй заткнутись; питаються нечемно, чи «всі в неї вдома». Хто стоїть далі, не знаючи, в чому річ, тиснеться наперед, і галасу стає ще більше від запитань та відповідей на них: «Що за колотнеча?» — «А що вона?» — «А він де?» — «Та там нишпорка її записує!» — «Хто? Оцей?» — «Еге ж, оцей-о… Вимагала грошей у джентльмена». І таке інше.
Квіткарка(протискаючись до джентльмена, кричить несамовито). Ой, паночку, скажіть йому, щоб не писав на мене! Ви й не знаєте, що мені од того буде! Вони ж заберуть у мене дозвіл торгувати й виженуть мене на вулицю за те, що ніби чіплялася до мужчин. Вони…