«…Взявши зброю, я подався до лісу. Пойнятий тривогою за долю своїх товаришів, незчувся, як опинився у глибокому яру, неподалік од дому підступної богині.
Несподівано з-за дерева вийшов мені назустріч прегарний стрункий юнак із золотим жезлом. Я вкрай збентежився, бо впізнав вісника богів і покровителя подорожніх — всюдисущого Гермеса. Взявши лагідно мене за руку, він промовив:
— Стривай, бідолашний Одіссею! Куди прямуєш, не знаючи цього краю? Невже до лукавої відунки Кіркеї? Твоїх воїнів вона обернула на свиней і замкнула у хліві. І ти йдеш їх визволяти? На тебе чекає така ж доля. Та я врятую тебе. Слухай лишень: візьми оце чарівне зілля, з ним ти сміливо можеш іти до Кіркеї. Коли вона подасть тобі келих з вином, ти не бійся і випий — чорні чари тебе не здолають. А як Кіркея замахнеться на тебе довжелезним києм, вихопи свого гостролезого меча із піхов і кидайся з ним на красуню. З ляку вона погодиться на всі твої вимоги — розчаклує твоїх воїнів і прихистить вас…
Так промовив світлосяйний бог і дав мені зілля, вирвавши його просто з землі. Корінь був чорний, а цвіт — наче іскристий сніг. Небожителі звуть це зілля «молі». Смертній людині рвати його небезпечно.
Поки я зачудовано розглядав диво-рослину, Гермес зник між дерев…»
Та не всі діла Гермеса були благочестивими. Траплялися й неприглядні доручення. Так вийшло в історії з Прометеєм.
…Похмуре морське узбережжя Кавказу. Високий і крутий бескид. На ньому страждає в муках розіп’ятий Прометей, який виніс з Гефестової кузні життєдайний вогонь і подарував його людям, за що розгніваний Зевс-громовержець жорстоко покарав зухвальця. Але вогненосний титан не скоряється. Безпорадний, скутий ланцюгами, він шле прокляття жорстокому тиранові, провіщаючи його падіння. І тут до нього прилітає Зевсів син, щоб вивідати, хто може загрожувати цареві богів і звідки чекати небезпеки. Захисник земних смертних відповідає захмарному відвідувачу:
Спокусливий гонець Олімпу вдається до хитрощів: улещує, задобрює, умовляє, погрожує, але богоборець залишається непохитний:
Гермес — найактивніший серед небожителів і… найнещасніший. Він буквально розривається від багатьох навантажень. Ось його відверте звіряння: «Тільки-но встану ранком, одразу треба йти замітати (яка проза, як для бога! — О. Є.) в їдальні. Ледь устигну навести лад у божих кубельцях… треба йти до Зевса й розносити по землі його повеління, бігаючи до безтями туди й сюди; тільки це закінчиться, я, ще весь у пилюці, мушу вже подавати на стіл амброзію… І найжахливіше те, що я, єдиний з усіх богів, ночами не сплю, а повинен водити до Плутона померлих, маю бути провідником небіжчиків і бути присутнім на підземному суді».
Отака горопашна доля бога, ім’ям якого назвали першу планету Сонячної системи.
Стайєр на орбіті
Аналогічна доля і самої планети. Стародавні звіздарі знали, яке ім’я їй дати. Назва безпомильна. Справді, Меркурій, будучи найменшим серед планет земної групи (його поперечник близько 4860 км, а маса дорівнює 0,056 маси Землі), гасає навколо Сонця, як невтомний стайєр по біговій доріжці стадіону. З усіх планет він найпрудкіший— щосекунди залишає позаду майже півсотні кілометрів.
Маючи таку «кур’єрську» швидкість, космічний корабель подолав би відстань від Землі до Меркурія менше як за місяць, а від Меркурія до Сонця дістався б за тринадцять днів.
Завдяки такій фантастичній швидкості Меркурій здійснює повний оберт навколо Сонця за 88 земних діб, тобто рік на ньому на 272 дні менший від земного. Біг цієї планети такий стрімкий, що її переміщення по небосхилу можна помітити навіть неозброєним оком.
Меркурій поволі обертається навколо своєї осі. На ньому довгі дні і довгі ночі. Довгі, але не вічні, як вважали ще не так давно з легкої руки відомого італійського астронома Джованні Скіапареллі. Цей шановний звіздар прославився не тільки гіпотетичними марсіанськими «каналами». Об’єктом його досліджень були також Меркурій, Венера, метеорні потоки, подвійні зорі. У 1859–1860 роках він працював у Пулковській обсерваторії, якій пізніше з нагоди 50-річного ювілею присвятив свою монографію про вплив геологічних факторів на обертання Землі. Був почесним членом Петербурзької АН, членом багатьох інших академій наук і наукових товариств.