Та не тільки схожістю з Місяцем подивував землян Меркурій. Є на ньому таке, до чого наш супутник, як кажуть, не доріс. Це гігантські гірські «стіни», щось схоже на Велику Китайську стіну, їх назвали ескарпами. Висота цих виступів сягає двох, а в довжину вони тягнуться на сотні кілометрів. Природа меркуріанських «стін» така дивовижна, що дехто приписав їм мало не штучне походження. Насправді ж гірські виступи на Меркурії — результат циклопічного стиснення його поверхні.
Колись, мільярди років тому, розплавлений Меркурій, остигаючи, почав спресовуватись. У процесі цього стиснення й утворилися грандіозні брижі, насуви, складки.
Є, правда, й інша гіпотеза походження ескарпів, їхнім творцем називають… Сонце. Оскільки Меркурій дуже поволі обертається навколо своєї осі, а Сонце несамовито ганяє його навколо себе, страхітливі сили тяжіння немов повитягували з бідолашної планети жили. Затвердівши, ці «витяги» так і залишилися кам’яними виступами, ніби велетенські бархани в пустелі. Екзотичне пояснення, але маловірогідне.
Отже, кратери, басейни, ескарпи… А як їх назвали?
Пустеля Прометея і кратер Пушкіна
Назви нововідкритим астрономічним об’єктам дає, присвоює і затверджує Міжнародний астрономічний союз. Цьому акту передує копітка робота спеціальних комісій, до яких входять представники різних країн.
Коли астрономам передали фотографії Меркурія, виникла необхідність дати назви багатьом об’єктам «наново відкритої планети». Правда, деякі деталі на поверхні Меркурія були помічені і названі ще до космічної ери. Як було вже зазначено, побілясонячну планету досліджував італієць Джованні Скіапареллі. Багато часу присвятив їй американець Персиваль Ловелл, той самий, який гаряче обстоював наявність розумного життя на Марсі (фатальна помилка) і теоретично обгрунтував положення ще невідомої планети (безпомильне передбачення) Плутон. Залишив свої автографи на Меркурії і француз Ежен Антоніаді, який одним із перших розвінчав штучне походження марсіанських «каналів». У 1934 році Антоніаді склав карту Меркурія. За традицією окремі об’єкти планети були названі іменами героїв грецької І римської міфології. Так, з’явилися Аполлонія — країна могутнього брата Гермеса, Галлія — його священна птаха, Кіллена — гора в Аркадії, де згідно з міфом народився бог торгівлі, пустеля Прометея, якого Гермес намагався схилити до ніг Зевса.
Рівнини Меркурія дістали імена богів різних народів, зокрема Одіна — головного божества скандінавської міфології, Тіра — міфологічного героя стародавньої Фінікії.
Кільком об’єктам планети дали імена астрономів — піонерів у відкритті меркуріанського рельєфу. На першому місці стоять Скіапареллі й Антоніаді, на честь яких названі гірські пасма.
Унікальні ескарпи дістали назви дослідницьких суден усіх часів і народів. Так, на карті Меркурія, покровителя мандрівників, «опинились» колумбівська «Санта-Марія», «Восток» і «Мирний» Беллінсгаузена і Лазарєва, на яких ці відважні російські дослідники відкрили шостий материк — Антарктиду.
Долини Меркурія нарекли найменуваннями радіоастрономічних обсерваторій. Наприклад, долина кримського Сімеїза… Та найбільше на карті цієї планети імен видатних діячів культури — письменників, поетів, художників, композиторів. Є кратери Пушкіна, Достоєвського, Чайковського, Бетховена, Баха, Гете…
Цікава історія виникла з присвоєнням назви одному з кратерів діаметром близько 100 кілометрів. Ось як про це розповідає відомий популяризатор досягнень астрономічної науки, автор книги «Астрономічна мозаїка» Фелікс Зігель: «За пропозицією радянських вчених цьому кратеру вирішили присвоїти ім’я талановитого російського архітектора XVI віку, творця храму Василя Блаженного на Красній площі в Москві. Називали його Іван Постник Яковлєв Барма. Це складне ім’я тривалий час було джерелом непорозумінь. Вважали, що знаменитий Покровський собор зводили два архітектори — Постник і Барма. Насправді, Постник— це прізвисько будівельника по імені Іван. Яковлєв — по батькові, тобто Якович. Прізвищ за часів Івана Грозного взагалі не існувало. Друге прізвисько «Барма» Іван Постник одержав після того, як із завершенням будівництва собору його нагородили осібною наплічною накидкою, що називалася бармою. Не підозрюючи цього, робоча група МАС присвоїла кратеру ім’я Яковлєв. Ким був цей Яковлєв, ніхто, звичайно, не знав. Радянські вчені двічі протестували, після чого ім’я Яковлєв замінили почесним прізвиськом Барма».