Справді, новоявлена планета була схожа на невловимого привида мороку. Коли земляни вперше побачили її і більш-менш визначили параметри, то мимоволі стенули плечима — не планета, а химера якась. По-перше, досить дивно рухається — часом перетинає орбіту Нептуна і підходить ближче, ніж він, до Сонця. По-друге, площина її орбіти «випадає» з площини, в якій рухаються всі наші планети. І по-третє, за всіма даними її не можна було віднести ні до небесних тіл земної групи, ні до планет-гігантів. З’явилася думка, що Плутон — колишній супутник Нептуна, що залишив свого «сюзерена» і вийшов на самостійну орбіту, або ж це тіло захопило Сонце, линучи безмежними просторами Галактики.
Які ж дані про нову планету занесли до своїх каталогів астрономи? Плутон знаходиться в сорок разів далі від Сонця, ніж Земля. Позатак він одержує тепла в дві з половиною тисячі разів менше, ніж наша планета. Не може дев’ята планета похвалитися й швидким бігом — повний оберт навколо Сонця вона здійснює за 248 земних років. Поволі вона обертається і навколо своєї осі — за 6,39 доби.
Суперечливими були дані про розміри і масу Плутона. Спершу вважали, що за цими параметрами він близький до Землі. Та ось у 1987 році вчені Боннського інституту імені Макса Планка за допомогою 30-дюймового радіотелескопа прийняли випромінювання планети і дійшли висновку, що Плутон набагато менший від Землі. Його діаметр ледве сягає 2200 кілометрів, а температура на поверхні не перевищує 234 градуси.
Ще двадцять років тому говорили про надзвичайну густину планетної речовини Плутона — 50 г/см3. Сьогодні з’явилася діаметрально протилежна думка — густина дев’ятої планети поступається навіть густині води і становить всього 0,8 г/см3. Це наводить на ще одну думку, що Плутон складається з крихкої криги і як такий нагадує величезне кометне ядро. Планета оточена розрідженою метановою атмосферою.
Останнім часом «дев’ята» піднесла землянам нову загадку. Вчені помітили, що її світність з року в рік зменшується. Чим викликано потьмяніння Плутона — невідомо.
Супутник — перевізник
Течуть у підземному світі річки Стікс і Ахеронт. Через них син Ереба і Ночі Харон перевозив померлих до царства Аїда. Згодом ім’я перевізника Харона стало художнім образом смерті. У вірші Тараса Шевченка «Чи не покинуть нам, небого…» знаходимо рядки:
У другій половині XX століття ім’я Аїдового перевізника з’явилося на небі. І сталося це ось як.
У 1978 році кола вчених облетіла звістка, що Плутон має супутника. Цю гіпотезу висунув американський астроном Джон Крісті. Гіпотетичному супутнику відразу ж дали, звичайно ж, ім’я міфічного перевізника мертвих Харона.
Почалися активні його пошуки. Цей ажіотаж охопив Японію, США, Індію, Австралію. Прицільні спостереження тривали рік, другий, третій… Нарешті в 1985 році з американського континенту надійшло повідомлення: є реальний Харон!
Відбуваючи практику на Мак-Дональдській обсерваторії, аспірант Техаського університету Річард Бендзел зумів через 36-дюймовий телескоп сфотографувати повне затемнення Плутона. На фоні планети чітко вирізнялося інше небесне тіло. Це й був плутоновський супутник Харон.
Астрономи сподіваються, що дані про рух і розміри Харона допоможуть скласти чіткіші уявлення і про саму планету Плутон, яку разом з її достойним супутником називають подвійною планетою.
Отже, друзі, у своїй мандрівці по Сонячній системі ми вийшли на її кордони. Що знаходиться далі? Космічна порожнеча, чи крутяться ще не виявлені планети? Більшість учених схиляється до версії, що наш сонячний дім має більше «поверхів». Справа в тому, що й Плутон з своєю легкою масою не може так збурювати рух Урана та Нептуна. Виходить, що існує ще одна — заплутонова планета. Її так і назвали — Трансплутон. Коли параметри ймовірної планети «пропустили» через електронно-обчислювальну машину, вона засвідчила, що десята планета знаходиться на відстані близько 9 мільярдів кілометрів від Сонця і обертається навколо нашого світила за 600 земних років.