ЗАПИС ВІД П’ЯТНАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
Цього ранку в Другій Південно-Західній Залі Однодумець сказав:
— Я сьогодні працюватиму над ритуалом, тож ти, певно, не захочеш тут затримуватися.
Ритуал — це практика церемоніальної магії, шляхом якої Однодумець планує звільнити Велике й Таємне Знання від того, що тримає його в полоні у Світі, й передати його нам. Наразі ми провели його чотири рази, щоразу в дещо інакшій версії.
— Я вніс певні зміни, — продовжив він, — і хочу почути, як вони звучать, так би мовити, на місці подій.
— Я тобі допоможу, — завзято сказав я.
— Чудово, — промовив він. — Тільки не балакай забагато. Мені потрібна зосередженість. Ясність.
— Безперечно, — відповів я.
Сьогодні на Однодумцеві був костюм сірого кольору з білою сорочкою та чорними черевиками. Він поклав свій блискучий пристрій на Порожній Постамент.
— Це виклик, а під час викликів провидцеві слід стояти обличчям на схід, — зауважив він. — Де схід?
Я показав.
— Так, — сказав він.
— Де стати мені?
— Де забажаєш. Це не має значення.
Я вмостився за два метри на Південь від того місця, де стояв він, і вирішив, що стану обличчям на Північ, себто до нього. Насправді я не маю жодних відомостей чи знань про ритуали, але це положення видавалося мені доречним для учня, покірного й водночас пов’язаного з Тлумачем Таємниць.
— Що мені робити? — запитав я.
— Нічого. Просто стій тихо, як я вже просив.
— Я зосереджуся на переданні тобі сили свого Духу, — сказав я.
— Чудово. Добре. Так і зроби. — Він ненадовго повернувся до свого блискучого пристрою, перевіряючи щось. — Гаразд, — додав він. — До цієї, першої частини ритуалу я вніс найбільше змін. Досі я просто закликав знання та просив його прийти до мене, віддатися мені. Схоже, це нічого мені не дало, тож замість цього я викликатиму дух Адді Домара.
— Хто чи що це таке — Адді Домар? — запитав я.
— Король. Давно померлий. Той, хто володів знанням. Чи принаймні його частиною. Я успішно просив його про допомогу під час інших ритуалів, зокрема… — Однодумець раптово зупинився й на якусь мить ніби спантеличився. — Я успішно викликав його в минулому, — закінчив він.
Однодумець прибрав шляхетної пози Тлумача Таємниць. Випрямив спину, розправив плечі й підняв голову. Тепер він нагадував мені Статую Ієрофанта[9] в Дев’ятнадцятій Південній Залі.
Раптом до мене дійшло значення його слів.
— О! — вигукнув я. — Ти ще ніколи не казав, що знаєш ім’я одного з Мертвих! А знаєш, котрий із них він? Якщо так, то скажи, будь ласка! Я був би дуже радий називати його на ім’я, коли офірую йому їжу й питво!
Однодумець відірвався від своїх справ і нахмурився.
— Що? — перепитав він.
— Мертві, — завзято продовжив я. — Якщо ти дійсно знаєш ім’я одного з них, то прошу, скажи, котрому з них воно належить.
— Що-що? Не розумію. Котрому з кого що належить?
— Ти сказав, що в минулі часи один чи кілька Мертвих володіли Знанням. А відтак його втратили. Тож я захотів дізнатися, котрий із них то був. Чоловік із Коробкою з-під Печива? Прихована Людина? Чи хтось із Людей Алькову?
Однодумець отетеріло витріщився на мене.
— Коробка з-під печива… Про що ти? А, стривай. Це якось стосується тих кісток, які ти знайшов? Ні. Ні, ні, ні, ні, ні. Вони не… Це не… Ох, на Бога! Хіба я щойно не казав, що мені потрібно зосередитися? Хіба не казав от щойно? Можна зараз без цього? Я намагаюся розібратися з цим ритуалом.
Мені вмить стало соромно. Я заважав важливій роботі Однодумця.
— Так, звісно, — відповів я.
— Мені ніколи відповідати на запитання, що не стосуються справи, — різко додав він.
— Вибач.
— Було б чудово, якби ти просто помовчав.
— Я помовчу, — запевнив я. — Обіцяю.
— Чудово. Добре. Гаразд. На чому я зупинився? — промовив Однодумець. Глибоко вдихнув і знову завзято випрямився, задерши голову. Здійняв руки та звучним голосом кілька разів покликав Адді Домара в різні способи: «Прийди! Прийди!».
Запала тиша, він поступово опустив руки й розслабився.
— Гаразд, — мовив він. — Для справжнього ритуалу я, можливо, візьму жаровню. Спалю трохи пахощів. Подивимось. А тоді, після заклику, йде перерахування. Я називаю сили, яких прагну: знищення Смерті, проникнення в нижчі розуми, невидимість і багато іншого. Важливо візуалізувати кожну силу, тож, називаючи їх, я уявляю, як живу вічно, читаю чужі думки, стаю невидимим і так далі.
Я ґречно підняв руку. (Не хотілося, щоб мене знову звинуватили в запитаннях, які не стосуються справи.)
9
С. 43