— Не знаю. Не можу згадати.
— А ти хіба не можеш піти туди й дізнатися? — запитав він.
— Піти до Сто Дев’яносто Другої Західної Зали?
— Так.
Я завагався.
— У чім річ? — запитав він.
— Шлях до Сто Дев’яносто Другої Західної Зали пролягає крізь Сімдесят Восьмий Вестибюль, Регіон, який нерідко затоплений. Просто зараз він сухий, але Припливи несуть Сміття з Нижніх Зал і розсіюють його в навколишніх Залах. Іноді у Сміття гострі краї, об які можна порізати ноги. Кровотеча зі стоп — це недобре. Є ризик зараження. Побитим Мармуром потрібно йти обережно. Це можливо, але складно. На це знадобиться час.
— Гаразд, — відповів Однодумець. — Отже, сміття. Та я все одно не розумію, в чому проблема. Ти ж проходив крізь це місце зі сміттям раніше, і тоді це тобі не нашкодило. Що змінилося?
На моєму обличчі з’явився рум’янець. Я вп’явся поглядом у Хідник. Однодумець був такий охайний, такий елегантний у своєму костюмі та блискучих черевиках. Я ж охайним не був. Мій одяг був пошарпаний і полинялий, роз’їдений Морською Водою, в якій я рибалив. Мені страшенно не хотілося привертати його увагу до цього контрасту між нами, але він усе-таки поставив мені запитання, тож треба було відповісти.
— Змінилось от що: колись я мав черевики. Тепер — ні.
Однодумець із великим здивуванням поглянув на мої босі смагляві ноги.
— Коли це сталося?
— Близько року тому. Мої черевики розпалися.
Він розреготався.
— Чому ти нічого не сказав?
— Не хотів завдавати тобі клопоту. Подумав, що можна змайструвати черевики з риб’ячої шкіри. Але не знайшов на це часу. В цьому винен лише я.
— Чесно кажучи, Піранезі, — сказав Однодумець, — який же ти ідіот! Коли це — єдине, що заважає тобі піти до… до… як ти там називаєш оте приміщення…
— Сто Дев’яносто Другої Західної Зали, — вставив я.
— Так. Байдуже. Коли річ лише в цьому, я завтра дістану тобі черевики.
— О! Це було б… — заговорив я, та Однодумець підніс руку.
— Не треба дякувати. Просто добудь потрібні мені відомості. Це — все, чого я прошу.
— О, я добуду! — пообіцяв я. — Щойно в мене з’являться черевики, це вирішить проблему. Я дістануся Сто Дев’яносто Другої Західної Зали за три з половиною години. Щонайбільше за чотири.
Черевики
ЗАПИС ВІД ШІСТНАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
Дорогою до Третьої Південно-Західної Зали цього ранку я пройшов через Другу Південно-Західну Залу. На Порожньому Постаменті, що на нього спирається Однодумець, стояла маленька картонна коробка. Вона мала темно-сірий колір. На її кришці було зображення восьминога, також сіре, але блідіше, а також помаранчевий напис. Напис такий: «АКВАРІУМ».
Я відкрив коробку. На перший погляд видавалося, ніби там лежить лише тонкий білий папір, та, піднявши його, я знайшов пару черевиків. Вони були виготовлені з парусини блакитно-зеленого кольору, що нагадував мені Припливи Південних Зал. Їхні ґумові підошви були товсті й білі, а ще вони мали білі шнурки. Я дістав їх із коробки й надів. Вони сіли ідеально. Я спробував походити в них. Ноги в них почувалися прекрасно захищеними та скакабельними.
Я цілий день бігав і танцював, просто щоб насолодитися відчуттям власних ніг у нових черевиках.
— Погляньте! — звернувся я до ворон у Першій Північній Залі, коли вони злетіли з Високих Статуй подивитися, чим я займаюся. — У мене нові черевики!
Але ворони лише закрякали й посідали знову.
Список речей, які мені дав Однодумець
ЗАПИС ВІД СІМНАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
Я склав список усіх речей, які мені дав Однодумець, щоб не забувати про вдячність і дякувати Будинкові за те, що послав мені такого чудового друга!
Того Року, коли я дав назви Сузір’ям, Однодумець дав мені:
♦ спальний мішок
♦ подушку
♦ 2 ковдри
♦ 2 рибальські сіті з синтетичного полімеру
♦ 4 великі відрізи товстого пластику
♦ ліхтарик. Я ніколи ним не користувався й тепер не можу згадати, куди його поклав.
♦ 6 коробок сірників
♦ 2 пляшечки мультивітамінів
Того Року, коли я порахував і нарік Мертвих, він дав мені:
♦ бутерброд із сиром і шинкою
Того Року, коли у Двадцятій і Двадцять Першій Північно-Східних Залах обвалилася Стеля, він дав мені:
♦ 6 пластикових мисок. У них я збираю Прісну Воду, коли та протікає крізь Тріщини у Стелі та стікає по Обличчях Статуй. Одна з мисок блакитна, дві — червоні, а три мають колір хмар. З мисками кольору хмар буває клопіт. Вони майже такого самого білувато-сірого кольору, як Статуї. Щоразу, коли я ставлю їх кудись збирати Воду, вони вмить зливаються із тлом, і я їх гублю. Одна зникла минулого року, і я досі її не знайшов.