Пісенні обрії "АНТЕЯ"

укова сесія «Наукове товариство імені Т. Шевченка і українське національне

відродження». Її проводили за рішенням президії відновленого НТШ.

Почалися урочистості того суботнього дня з відкриття меморіальної та-

блиці на будинку № 8 на проспекті Тараса Шевченка, в якому було перше при-

міщення Наукового товариства. А ввечері у Палаці культури ми виступали у

святковому концерті. Нам аплодували відомі вчені з України, багатьох країн, де

живуть і працюють українці. Вони прибули на сесійне засідання з нагоди від-

новлення діяльності НТШ у Львові.

Минуло трохи більше місяця (а весь той час ми працювали у звичному

режимі – кількагодинні репетиції двічі на тиждень, робота з солістами і ново-

прибулими співаками, вивчення нових партитур) – нам надійшло запрошення

від Львівської організації Спілки письменників України, Львівського обласного

відділення українського Фонду культури і товариства «Надсяння» взяти участь

в урочистому вечорі з нагоди 130-річчя від дня народження Уляни Кравченко.

25 квітня 1990 року в Будинку архітектора відбулося вшанування пам’яті відо-

мої поетеси, творча доля якої тісно пов’язана з Іваном Франком. Вступне слово

виголосив професор Львівського державного університету І. Денисюк. У кон-

церті взяли участь народна артистка України М. Байко, провідні оперні співаки

С. Степан і В. Дудар, актори драматичного театру імені Марії Заньковецької І.

Завадська та С. Максимчук (тепер народні артисти України), співачка філармо-

нії Л. Голинська.

З цієї нагоди ми підготували ряд творів на патріотичну тематику. Цього

вечора вперше прозвучала у виконанні соліста Василя Дударя з хором старо-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

19

винна галицька народна пісня «На славній річеньці, на Сяну» в обробці М.

Гриценка. Цікавою, на мій погляд, є історія появи цього напрочуд яскравого

твору в нашому репертуарі. А було це так. 1978 року мешканець м. Львова

палкий поціновувач хорового мистецтва (інженер за фахом) Володимир Чабан,

перебуваючи у відрядженні в м. Іркутську (Росія) купив платівку під назвою

«Галицийские песни». Згодом подарував її мені. Унікальність цього запису по-

лягала в тому, що один з провідних басів Великого театру СРСР (Москва) О.

Ведерніков виконав українською мовою низку старовинних галицьких пісень

на історичну тематику у супроводі оркестру російських народних інструмен-

тів. Виконання вражало експресією, глибиною і проникливістю донесення дра-

матургії твору, добротною орфоепією. Це захопило мене. Визріла ідея – аран-

жувати твір для соліста, хору a capella і виконати з «Антеєм». Концертмейстер

і співак капели Остап Демцюх з ентузіазмом взявся до роботи, переклавши

оркестрову фактуру (слухаючи платівку) на хорову. Згодом я відредагував цей

матеріал з орієнтацією на мішаний і чоловічий хор з солістом (басом). Таким

чином, виникла партитура, яка дала «друге життя» цьому надзвичайно попу-

лярному твору, особливо на теренах Галичини. До речі, згадану платівку не

можна було придбати на території України, бо ж цензура пильно стежила за

тим, що українцям можна слухати, а що ні (пригадаймо відому історію із за-

писом колядок і щедрівок у виконанні І. С. Козловського на його 70-річчя). Зда-

валося б, у словах цієї пісні й не було нічого антирадянського, і навіть від неї

«не попахувало» українським буржуазним націоналізмом, та все ж на її опри-

людення накладалося табу. Важко навіть збагнути, що такого небезпечного для

влади таїли слова цієї пісні:

На славній річеньці, на Сяну,

на зеленім на берегу,

розорали люди поле ярове

не плугом, не сохою, а мечем,

боронили широке поле не бороною,

а тілом козацьким, серденько, тобою,

засіяли поле не житом, не пшеницею,

а списами та шаблями та палицями.

Поливали поле не дощем, а кров’ю,

ой я з того горя слова не промовлю.

До вас, люди, буду я кричати,

аби йшли ви землю захищати.

Доки руською кров’ю будуть землю заливати,

доти руська мати буде гірко плакати.

Доки руські сироти будуть по світу ходити,

на весь світ з горя-жалю голосити.

20