Пісенні обрії "АНТЕЯ"

навчалися мистецтву гри на бандурі. А головне, що їх і мене об’єднало, – го-

товність на будь-які компроміси задля встановлення оптимально вигідного гра-

фіка нашої творчої співпраці.

На початку репетиційного процесу через мою зайнятість ми могли

збиратися лише раз на тиждень, щосуботи. Це були незабутні години нашого

напруженого творчого спілкування. Пригадую, з яким натхненням і відпові-

дальністю працював кожен. Безумовно перші кроки були нелегкими, але разом

долали труднощі. Академічна манера співу (саме такий курс ми взяли з перших

наших репетицій) вимагала чималих зусиль, щоб досягти певного рівня доско-

налості. Наближались Різдвяні свята. Було велике бажання підготувати про-

граму з колядок і щедрівок. Часу було обмаль. Інколи на репетиції збиралися у

квартирі когось із співаків.

Попри всілякі незручності й ускладнення, наші старання не пропали

марно. Скільки було радості, коли на свята могли привітати один одного, свої

родини і знайомих задушевною українською колядою у стройному хоровому

звучанні. Святкові колядування стали утвердженням колективу, адже відчува-

лася одностайність у ансамблевому поступі, у прагненні до досконалості не

тільки професійно, а й духовно, возвеличуючи у піснеспівах Божу Матір, про-

славляючи таїнство народження Святого Дитяти.

На одному із чергових репетиційних зборів вирішили одне з важливих

організаційних питань – обрали президента хору. Ним став Микола Лазурке-

вич, юрист за фахом, митець за покликанням. Тоді ж остаточно визначилися і з

назвою колективу. Ім’я «Антей» ні у кого не викликало жодних застережень чи

сумнівів, скажу більше, було сприйняте схвально і одностайно. Заімпонувала в

імені глибока і сильна символіка.

Колектив поступово формувався, згуртовувався, збагачувався. Його

репертуар поповнювався все новими й новими творами. Шліфувалася май-

стерність їх виконання. Наближався той час, коли ми мали право «виходити

на люди». У лютому 1985 року відбувся прем’єрний виступ хору в клубі Львів-

ського аеропорту на концерті, присвяченому Дню Аерофлоту. Це був наш пер-

ший сценічний іспит. Наш дебют показав, що, незважаючи на вкрай короткий

термін підготовки програми, «Антей» витримав з честю і гідністю перше кон-

цертне випробування. Були поздоровлення, схвальні відгуки і слова вдячності

слухачів. Привітали нас і керівники нашого базового підприємства.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

7

Наш другий виступ відбувся на тій самій сцені 8 травня 1985 року. Хор

підготував концерт, присвячений 40-й річниці Перемоги над німецько-фашист-

ськими загарбниками. Крім творів, приурочених до свята, у програмі було і

декілька народних перлин. Серед них – «Ой з-за гори кам’яної» та «Ой устану

я в понеділок» (обробка М. Леонтовича), «Зеленая рута, жовтий цвіт» (оброб-

ка Ф. Колесси), «Степь да степь кругом» (обробка В. Захарова). Виконали ми

також авторські пісні О. Зуєва (слова М.Ткача) «П’є журавка воду», В. Ма-

тюка (слова Б. Кирчіва) «Крилець, крилець, сокола дай», К. М’яскова (слова

В. Луценка, аранжування З. Демцюха) «Пилоты Родины». Концертмейстером

(партія фортепіано) виступив тоді учень спеціальної музичної школи імені С.

Крушельницької Остап Демцюх. Супроводжував концерт також і квартет бан-

дуристок, у складі якого була і Надія Поворозник, тепер відомий хормейстер,

реґент Архикафедрального собору святого Юра.

Не можу не згадати і тих хористів, які на момент нашої другої прем’єри

підставили «Антею» своє плече. Це відомі тепер диригент В. Гречинський, єгу-

мен о. Лазар (О. Гнатів). Залучили ми також студентів О. Хміля, А. Лисенко, Л.

Луцишин, Н. Касперську. Співали в українських народних строях. Кількісний

склад – 25 осіб, з них – 13 жінок, 12 чоловіків.

Окрилені успіхом і визнанням, ми почали ще наполегливіше працювати

над удосконаленням професійної майстерності, над поповненням свого репер-

туару. Кількість наших репетицій збільшилася, урізноманітнився репертуар.

Частіше збираючись, ми стали працювати над творами світової і вітчизняної

класики, представленої композиторами Д. Каччіні, Й. Штраусом, С. Людке-

вичем, Л. Ревуцьким, М. Колессою, Є. Козаком, а також наших сучасників В.

Іконника, В. Яциневича, О. Албула, М. Костецького. Однак особливу увагу