лецьких пісень», «Україна» Г. Китастого, «Засяло сонце золоте» І. Недільсько-
го. Був безмежно щасливий, отримавши жадані йому партитури. Залюблений в
українську пісню офіцер розповідав, що перебуваючи на Уралі, поставив сила-
ми військових (солдат, офіцерів і їхніх дружин) оперу С. Гулака-Артемовського
«Запорожець за Дунаєм». Місцеве населення і військові з захопленням слуха-
ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»
49
ли українську виставу, порівнюючи її музику з італійською. Я неодноразово
спілкувався з цим одержимим і симпатичним чоловіком і, правду кажучи, мав
велике задоволення від таких зустрічей.
Ще однією яскравою і незабутньою сторінкою перебування «Антея» в
м. Миколаєві був запис на місцевому телебаченні. Це відбулося завдяки спри-
янню представників місцевих демократичних громадських організацій.
Уперше на цій студії хоровим колективом було записано Український
національний гімн «Ще не вмерла Україна», «Молитву за Україну» («Боже ве-
ликий, єдиний»), цілу низку патріотичних пісень, зокрема, повстанських, стрі-
лецьких, козацьких. Прозвучали у виконанні «Антея» також твори класичної
та духовної музики, українські народні пісні. Велику і різноманітну програму
ми писали з піднесенням і ентузіазмом, оскільки вірили в те, що зерно нашої
творчості, кинуте на цій ще не дуже благодатній ниві, неодмінно проросте.
14 січня хорова капела «Антей» знову зустрілася з дітьми. Це були учні
тієї ж школи, в якій ми виступали з концертом. На цей раз колектив був за-
прошений на урок української мови, на якому вивчали «Наталку Полтавку» П.
Котляревського. Жваве спілкування між вчителькою, учнями і хористами на по-
чатковому етапі уроку переросло згодом в імпровізований концерт-лекцію си-
лами «Антея» на матеріалі опери М. Лисенка «Наталка Полтавка». Яке ж було
здивування дітей, коли хор почав характеризувати персонажів вистави не тільки
словом, а й засобами вокально-хорового мистецтва: учні заворожено слухали у
виконанні окремих співаків і всього хору пісню Наталки («Ой я дівчина Натал-
ка»), пісню Возного («Всякому городу нрав і права…»), пісні Виборного («Ой
під вишнею» та «Дід рудий»), пісню Петра («Сонце низенько»), пісню Миколи
(«Вітер віє горою») і знамените «Де згода є в сімействі» на завершення.
У класі панувала особлива атмосфера і особливий дух. Наприкінці уро-
ку це вже була одна єдина родина, об’єднана любов’ю до рідної мови, пісні,
мистецтва. Діти звертались до нас із запитаннями, просили автографи. Вчи-
телька сяяла від щастя. А ми вже вкотре переконалися у дивовижній силі рідно-
го мистецтва об’єднувати людські серця.
І ще одна деталь, яка приємно вразила мене: хористи добре знали музи-
ку М. Лисенка до вистави «Наталка Полтавка» (про що засвідчив імпровізова-
ний концерт). Це було для мене несподіванкою, адже до уроку ми не готували-
ся. Я пишався своїм талановитим колективом. Цього ж дня, ввечері, «Антей»
збирався додому. На залізничному вокзалі, чекаючи поїзда, вже традиційно за-
колядували. 14 січня – день старого Нового року, який на Сході України відзна-
чається більш активно, ніж на Заході, отже, святково налаштовані люди, при-
сутні на вокзалі, з цікавістю і задоволенням слухали наш спів. Просили співати
ще і ще. Але прибув поїзд. Керівники громадських організацій з вдячністю і
щирістю прощалися з нами.
У лютому 1993 року репертуар «Антея» поповнився новими творами
львівського диригента, композитора і педагога, заслуженого діяча мистецтв
України Івана Майчика. Отримавши від нього ноти, ми вивчили «Спомин» на
50
Зиновій ДЕМЦЮХ
слова М. Вороного, «Бодай та корчмичка» (обробка лемківської народної пісні)
і «Юж вечір» (авторська транскрипція лемківської народної пісні).
Композитор з прихильністю ставився до творчості хорової капели, нео-
дноразово схвально відгукувався про рівень її виконавської майстерності. Це
був час, коли І. Майчик надзвичайно плідно працював над своїми оригіналь-
ними творами, кладучи на музику, як він казав, найвишуканішу поезію відо-
мих українських поетів – М. Вороного, О. Олеся, Б.-І. Антонича, В. Стуса, В.
Хомика.27 лютого 1993 року в концертному залі імені С. Людкевича Львівської