ського, М. Леонтовича, А. Кос-Анатольського, А. Андрійчука. Духовні твори,
які «Антей» в умовах цензурних переслідувань змушений був співати в інших
редакціях, цього разу виконувалися в оригінальних редакціях. Відзначу, що ми
зробили кроки очищення від ідеологічних перекручень, які були засадничими
в умовах тоталітаризму. Стан душі кожного із нас був піднесений ще й тому,
що на тому творчому звіті ми вперше у Львові повинні були озвучити твір,
який тривалий час забороняли виконувати. Це була «Дума про козацькі моги-
ли» Анатолія Кос-Анатольського.
Пригадується, як, зустрівшись якось зі мною, Анатолій Йосипович бід-
кався, що має давно готовий цікавий твір на козацьку тематику, але йому не да-
вали дозволу на виконання. Дуже обурювався тим. Ніяк не міг збагнути, чому
навіть на козацьку тему накладено табу, адже йшлося про бій козаків на чолі з
Богданом Хмельницьким під Берестечком.
...І ось ми – на сцені. У залі філармонії – аншлаг. Ми сподівалися, що
прийде на концерт багато людей, але щоб аж так переповнився і партер, і бал-
кон... Запанувала піднесена творча атмосфера, в якій об’єдналися виконавці й
слухачі. Вони зустріли нас радісно і привітно. Бурхливими оваціями сприй-
няла публіка виконання твору Б. Лятошинського на слова Тараса Шевченка
«Тече вода в синє море». А далі така ж реакція була на українську народну
пісню в обробці А. Андрійчука «Повіяв вітер степовий» (соло – Я. Крилошан-
ська), «Фантазію на українські теми «Кобза» Г. Давидовського, «Чуєш, брате
мій» в обробці для хору К. Стеценка. Великий успіх випав на долю наших
солістів – провідного співака Львівського оперного театру імені Івана Фран-
ка, заслуженого артиста УРСР Ігора Кушплера («Кант про Почаївську Божу
Матір» М. Леонтовича), Ярослави Крилошанської (Д. Каччіні «Ave Maria»,
В. Гаврилін «Мама», С. Рахманінов «Тебе поем»), соліста опери В’ячеслава
Прокопенка (С. Гулак-Артемовський «Молитва Андрія із опери «Запорожець
за Дунаєм»), молодих солістів нашого хору Тараса Лазуркевича, Богдана і Во-
ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»
15
лодимира Модлів (негритянський спірічуелс в обробці Роберта Шоу «Облога
Ієрихону»).
Окремо слід згадати про перше виконання «Думи про козацькі могили»
А. Кос-Анатольського (соло – артист Львівської обласної філармонії Богдан Ко-
сопуд). Твір прозвучав наприкінці другого відділу концерту. Глибоке, проникли-
ве художньо-емоційне трактування твору солістом до глибини душі схвилювало
львівського слухача. У залі довго не вщухали оплески, лунали вигуки «браво»,
«біс». На настійливе прохання публіки соліст і хор змушені були твір повторити.
В цю мить я подумав про Анатолія Йосиповича (на той час уже покійного), про
те, як би він сяяв від щастя, побачивши такий тріумфальний дебют свого твору.
Після успішного творчого звіту через деякий час «Антей», не зраджу-
ючи своєму творчому кредо, продовжував концертно-просвітницьку місію на
теренах свого краю. З почуттям обов’язку і винятковою відповідальністю ста-
вився колектив до концертів не тільки у Львові, а й у районних центрах та
селах області. Особливо великого значення надавалося виступам у школах. У
той час такі концерти формували національну свідомість учнівської молоді,
підіймали її патріотичний дух.
Завершував 1989 рік «Антей» трьома вельми поважними виступами: на
пленумі Львівської організації Спілки композиторів України, концертом у Тер-
нопільській обласній державній філармонії, куди нас запросило обласне управ-
ління культури, і записом колядок і щедрівок на Львівському телебаченні. Цих
трьох творчих подій у біографії хору не можна обминути, бо вони відіграли ва-
гому роль в утвердженні і популяризації молодого колективу, стали важливим
етапом його творчого злету.
На початку вересня 1989 року «Антей» отримав запрошення від Львів-
ської організації Спілки композиторів України взяти участь у роботі пленуму,
який мав відбутися з 10 по 15 жовтня 1989 року. Потрібно було підготувати
концерт з творів львівських композиторів. Ми охоче погодились. Відповідаль-
ність була велика, адже йшлося про престиж і гідність колективу, якому дові-
рено такий поважний виступ.
Визначилися з програмою. Твір В. Барвінського «Пісня на честь святого
Володимира» я віднайшов у племінника композитора. Після багаторічної забо-
рони на його виконання твір мав отримати своє друге народження. З цензурних