Адже за цей вільний час потрібно не тільки набратися сил, але й осмислити
сенс свого життя, обмінятись інформацією, спілкуючись із друзями, отримати
корисні й приємні враження від подорожей. На жаль, молодь не завжди має
змогу подорожувати, обмінюватися думками та враженнями; часто «вбиває»
час, бездумно вештаючись вулицями рідного міста.
Саме з метою правильної організації відпочинку дітей та молоді я за-
снував у 1967 році фундацію «Адаж», яка розташувалася у приміщенні рідно-
го коледжу та існує за рахунок підтримки знатних людей. Сама ж асоціація,
для якої я був водночас і президентом, і бухгалтером, і водієм, організовува-
ла екскурсії у різні міста Європи, виїзди на природу, часто – в гори, до моря,
де влаштовувались спортивні ігри, вікто рини тощо. Придбали автобус. З 1985
року став організовувати й супрово джувати гуманітарну допомогу у країни по-
сткомуністичного режиму, зокрема у Польщу. Також організовував концерти
французьких хорів у Польщі.
– Як розпочалися Ваші контакти з Україною?
– Коли я у черговий раз прибув на Різдво до Вроцлава з подарунками
для дітей, місцевий пастор сказав мені, що сусідня Україна більше потребує до-
140
Зиновій ДЕМЦЮХ
помоги. Так, у 1992 році я вперше прибув до Львова. Не маючи тут жодних зна-
йомих, спочатку роздавав дітям сувеніри просто на вулиці. Сьогодні я в Україні
дев’ятнадцятий раз. Привожу «гуманітарку» в лікарні, будинки пристарілих,
дитячі садочки, спеціалізо вану французьку середню школу №37...
– А як реалізовувалася в Україні програма організації відпочинку моло-
ді та проведення культурно-просвітни цької роботи?
– Це, насамперед, чотири поїздки у Францію у 1993 році учнів фран-
цузької школи №37, у 1995 році – дитячого хору «Горлиця», у 1997-му – дві
гастрольні поїздки молодіжного складу хору «Антей».
– Яку мету Ви ставили перед собою, організовуючи поїздки до Франції
хору «Антей»?
– Про високий мистецький рівень цього колективу, що складається зі
студентів різних вищих навчальних закладів Львова, та його керівника Зено-
вія-Стефана Демцюха я чув і раніше. А мета, яку я ставив перед собою, мала
двосторонній зміст. З одного боку, я хотів познайомити французів, зокрема мо-
лодь, із вашим народом, з його багатою культурою та глибокими національни-
ми традиціями. Адже пересічному францу зові про Україну часто відомо лише
те, що вона належить до постсоціалістичного табору та перебуває у скрутному
економічному становищі. З другого боку, я мав велике бажання показати вашій
молоді сучасну Францію, стиль її життя, показати, якими можуть бути перспек-
тиви розвитку і для України; а також ознайомити з перлиною Франції – Пари-
жем, із мальовничим узбережжям Ла-Маншу...
– Якими були відгуки слухачів, фахівців на виступи нашого колективу?
– В загальному – дуже позитивні. Було сказано, що багато європейських
хорів має добру технічну базу, але стиль їхнього співу сухий, академічний. «Ан-
тей», порівняно з ними, – це простота, глибинна радість, яка захоплює слуха-
чів. У ваших співаків не «комерційні» усмішки, популярні у нас, а надзвичайно
щирі. «Антей» – це в першу чергу, колектив, де немає концентрації кожного
співака на собі. Тут панує спів для краси, а не для показу, кожен співак прагне
передати якийсь образ. На мою думку, «Антей» віддає свою душу мистецтву.
Один хормейстер-француз вважає, що варто було б записати компакт-диск для
популяризації вашої музики у Франції, яка викликала у слухачів жваве зацікав-
лення. – Як французи сприйняли нашу молодь, їхні інтереси та традиції?
– Насамперед, нас найбільше вразила ваша радість, щирість, дружні
стосунки між собою, велика духовна витривалість. Особливо дивував висо-
кий культурний рівень, зокрема володіння іноземними мовами, чого ми зовсім
не сподівалися, адже ваша молодь зростала у кому ністичному суспільстві, яке
довго було відрізане від цивілізованого світу.
– Які риси характеру українців Ви б виокремили після шести років спіл-
кування з Україною?
– В основному це – надзвичайна гостинність і побожність. Українці є
також добрими дипломатами, коли це необхідно (сміється).
ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»
141