Узагалі, обмін інформацією між фізичним та енергетичним тілом відбувається, коли ми спимо. Франсіс Крік, науковець, який отримав Нобелівську премію за відкриття молекулярної структури ДНК, представив 1983 року, у співпраці з Граем Мічісоном, одним зі своїх колег, суперечливу теорію щодо снів. Обидва науковці стверджують, що ми спимо, щоби забути. Їхні висновки базуються на тому факті, що наш мозок працює як машина, яка утворює зв’язки. В нормальних ситуаціях мозок отримує інформацію, обробляє і аналізує її перед тим, як дати відповідь. Цей процес змінюється під час травматичної події, бо ми почуваємо себе змушеними реагувати одразу: сприймати небезпеку чи тікати. Є час лише для цього. Тож мозок реагує інстинктивно, одразу переходячи до дії і залишаючи аналіз фактів на потім. Через це є речі, які відбулися, але ми їх не пам’ятаємо. Це так, немовби ми ніколи їх не реєстрували, але несподівано запах, смак або звук поєднує нас з минулим і ми все чітко пригадуємо.
Усі, хто коли-небудь працював з комп’ютером, були в ситуації, коли апарат «зависає», і неможливо ані відправити, ані отримати інформацію. Це те саме, що відбувається, коли ми переживаємо травматичну подію. Ми «зависаємо» і залишаємося в минулому. Інформація, яку ми маємо в пам’яті, або в комп’ютерах на диску, нікуди не зникає, однак у нас немає до неї доступу, що, своєю чергою, веде нас до встановлення помилкових зв’язків і обсесивного їх повторення. Для відновлення доступу потрібне звільнення, слід вийти із синтонії з травматичною подією. Іншими словами, перепрограмувати наш центр «емоції-думки-пам’ять».
Те, як швидко рухаються наші очі, коли ми спимо, напевно, допомагає візуалізувати цю нову інформацію. Так діє параболічна антенна, яка, змінюючи позицію, синтонізує різні сигнали сателітів.
Якщо те, якими ми себе уявляємо в реальності, пов’язане з минулим, тоді те, якими ми повинні бути в майбутньому, пов’язане із тим, що ми бачимо, що робимо, що відчуваємо, що думаємо в сьогоденні, чи не так? Яка була б різниця між минулим та майбутнім, якщо й надалі думати, чути та реагувати у той самий спосіб? Мріймо! Однозначно мріймо!
Під час сну людина встановлює зв’язки випадкових образів, які, доки ми мріємо, здаються повністю реальними. Деякі примушують нас сміятися, інші — лякають, ще якісь будуть здаватися нам абсолютно божевільними, однак ми не маємо жодних сумнівів в їхній справжності. І лише коли ми прокидаємося, то з полегшенням розуміємо, що це був лише сон. Та якими ілюзорними не здавалися б образи, які ми бачимо у снах, пов’язуючи їх один з одним, ми створюємо нову реальність. Зміна світу починається у нашій свідомості.
Мріймо! Робити це обов’язково для того, щоб встановити правильніші зв’язки. Мріймо уві сні чи наяву. Удень чи вночі — мріймо. Слова, звуки, образи, які з’являться в нашій свідомості, коли ми мріємо, допоможуть встановити нові зв’язки, які, своєю чергою, допоможуть нам синтонізувати нові емоції. Зміна нашого емоційного стану дає нагоду спостерігати нові можливості, синтонізувати інформацію, зручнішу для того, щоб поглянути в лице нашого сьогодення.
Коли ми залишаємося в полоні одного образу або однієї згадки, неможливо створити нові зв’язки. Наприклад, якщо A+B=C, і ця літера є подією, яку ми хочемо забути, марно було б намагатися отримати нову інформацію, бо результат завжди буде однаковий. Може бути Z+J=C або N+P=C. Наш мозок обсесивно поєднуватиметься із травматичною подією, з якою продовжує бути синтонізованим, і казатиме, що сума двох факторів — це «C». Це постійне повторення матиме шкідливі ефекти для нашого організму і нашої поведінки. Коли людина в депресії, її серце скорочується повільніше і перестає адекватно подавати кров до мозку. Для правильного функціонування нашому мозку потрібна правильна подача крові. Важливі рішення, які ми маємо ухвалити на даний момент, гостро потребують, аби наш мозок створив правильні зв’язки.
Шукаймо нові можливості, нові синтонії. Мріймо про те, щоб бути новими людьми, які живуть у кращому світі. Кожна емоція, яку ми бачимо, провокуватиме нову емоцію-думку. І кожна з них відбиватиметься на громаді. Будьте певні, що кожен вибір, який ми робимо, індивідуально чи колективно, матеріалізується в майбутньому, рано чи пізно.