5. Економічна система, в якій ми функціонуємо, формує багато соціальних відмінностей. Ви справді вважаєте, що той факт, що деякі люди мають більше грошей та власності, аніж інші, провокує заздрість, ревнощі та образи?
6. Чи безконтрольне накопичення ресурсів в руках небагатьох не залишає без можливостей розвитку мільйони людей?
7. Що таке конкуренція для вас?
З дитинства нас виховують для того, щоб конкурувати. Ми маємо бути кращими, тріумфувати, прагнути досконалості. Для того, щоб конкурувати, ми маємо бути самотніми. Конкурувати з іншими.
І цей інший може зробити так, що ми втратимо позитивну оцінку, захоплення або повагу інших. Однак навіть коли інший — це людина, яку ми цінуємо, і з якою ділимося нашими почуттями, нам важко зрозуміти, що ми не втрачаємо те, що віддаємо. Багато людей вважає, що втрачає свою любов, коли віддає її. Той сусід, який одразу бачить себе знищеним актом фінансової солідарності і робить послугу своєму другу, глибоко в душі відчуває, що втратив те, що дав, і очікує отримати щось натомість. Це, на мій погляд — причина корупції, яка близько пов’язано з ідеєю роз’єднання. Якби людина не вимагала послуг за те, що дає іншим, а навпаки, була би переконана, що це вона щось отримує, вона однозначно була би іншою. Працівники ДАІ, які вдають, що не помічають порушень мотоцикліста, не очікували б отримати за це гроші. Не буду наводити ще приклади, бо їх багато, і вони зачіпають нас усіх; повторюю, ми живемо у взаємозалежному світі, де поділяємо набагато більше думок, ніж ми можемо собі уявити (зважаючи на те, що наші розуми є абсолютно пов’язані і мають здатність передавати й отримувати інформацію).
Нові науковці, такі, як Руперт Шелдрейк, дискутують на тему, як цей постійний обмін інформацією утворює те, що могло б вважатися генами колективної інформації — бо чим ще є генетика, якщо не інформацією, котра залишається. На клітинному рівні наша генетична спадковість організує матерію, визначає колір нашої шкіри, наших очей, схильність до тієї чи іншої хвороби і всі функції нашого організму загалом. Функції розподіляються. Системи створюються. Можна сказати, що життя — це організована система, яка існує, координовано реагуючи проти хаосу. З плином часу будь-який порядок схиляється до безладу, бо ідея, яка створила матерію, втрачає силу і зникає. Як казав Бодлер, якщо люди є творцями Всесвіту, то вони можуть спричинити і його руйнацію. Ми — активна частина космосу. Ми не маємо залишати його поза увагою. Уся енергія Всесвіту знаходиться в постійній трансформації, і завжди залишається відкритою можливість, що внаслідок змін між окремими частинами Всесвіту буде створено новий порядок. Порядок і хаос, граючи дружно, створюють надзвичайно творче поле із можливістю утворення нової форми життя на основі реорганізованої системи.
Форма організації матерії багато в чому нагадує геометрію та математику. Так, як створюються дистанції та координати між двома точками, так створюються і плани, що представляють життєві проекти. Кожен із них має лінію часу, але її шлях перехрещується з іншими лініями. І всі ми утворюємо красиві геометричні фігури. Це наче гігантський калейдоскоп, який змінює колір та форму, коли одна з його частин рухається в просторі.
У цьому процесі реорганізації люди відіграють суспільно важливу роль, бо функціонують у той самий спосіб, що й клітини у людському організмі. Як клітини створюють тканини, орган або складний механізм, так і ми створюємо соціальні групи та розвиваємо різні форми співіснування, поділяємо та відтворюємо різні форми мислення, які підтримуємо тою ж мірою, якою ми вважаємо їх корисними для нас. І на основі цих генів колективної інформації ми регулюємо нашу поведінку, організуємо співтовариства, до яких належимо, плануємо функціонування наших міст та обираємо наших керівників.
Цієї миті світ ігнорує потреби мільйонів та мільйонів громадян і дозволяє 1 % діяти проти 99 % інших. Чому? Чому таке трапляється? Які сигнали чи яку інформацію ми передаємо одне одному, що вони дозволяють подібне соціальне розшарування та втілення неправильної економічної системи? Загалом ми робимо щось, що не є абсолютно правильним. Погодьтеся зі мною — вже час пригадати, що ми всі по самісінькі вуха занурені в ту саму проблему, і можемо вирішити її лише разом. Деякі ситуації потребують більше часу для їхнього аналізу, однак найважливіше — проаналізувати те, як саме ми беремо участь в цьому хаосі.
Ми вважаємо, або нас у цьому переконують, що ми відповідаємо перед суспільством лише за наші дії, а не за наші емоції та думки. Проте все це впливає на світ однаково. Наші думки — це енергія у русі; було би легковажно вважати, що вони залишаються замкненими в нашій голові. Думки та емоції виходять за межі своїх носіїв і освітлюють або забруднюють навколишній простір у невидимій формі. Можливо, на них не зважають, тому що їх не видно, але вони, безумовно, відіграють визначальну роль у людській поведінці, бо вони взаємопов’язані. Люди дуже добре розуміють зв’язки у сфері економіки. Вони знають, що, коли падає одна біржа, вона тягне за собою інші. Саме тому починається паніка, коли біржа в Нью-Йорку опиняється внизу, але ніхто не зважає, коли збільшується або зменшується кількість депресивних людей довкола. Якого інвестора цікавить біль людей? Який банкір турбується про сум? Який рекламний агент втрачає сон, думаючи про ріст хвилі самогубств серед підлітків через безпорадність?