Поки Пустошний подав Сєдову гвинтівку, ведмідь вирвався від небезпечних ворогів і щосили дременув геть. Собаки понеслися навздогін. Наздогнали його і знову почали насідати.
Схопивши рушницю, Сєдов кинувся до ведмедя.
— Георгію Яковичу! Куди ви? Не треба! — почали відмовляти його матроси.
Але Сєдов не слухав.
— Свіже м’ясо буде! Всім нам потрібне свіже м’ясо!.. — схвильовано твердив він.
Пустошний залишився берегти намет і готувати обід. А Лінник, підтримуючи Сєдова, пішов разом з ним на промисел. Пройти треба було кілометрів зо два. Похитуючись і задихаючись від втоми, підійшли нарешті до великої ополонки. Там борсався ведмідь. Сєдов зрадів:
— Тепер не втечеш!
Від утоми тремтіли руки, і Сєдов не міг добре прицілитись. Він наблизився майже впритул на ведмедя, підняв гвинтівку, приклався, натиснув на спуск, але пострілу не було. Осічка. Сєдов загнав у рушницю новий патрон. Знову осічка. Сєдов перепробував усю обойму, але вистрелити не вдалося: замість того, щоб змазати затвор гвинтівки салом, його змазали маслом. На морозі воно замерзло і бойок відмовився діяти.
— От чортовиння! — розсердився Сєдов. — Постережи ведмедя — сказав він Ліннику, — а я зараз принесу ножа, — і швидко попрямував до намету. Але не ступив він і сотні кроків, як раптом в грудях щось закололо, коліна підігнулись, перед очима все закружляло і Сєдов упав…
Пройшло вже багато часу, а мисливці все не повертались. Давно вже був готовий обід. Пустошний почав хвилюватися: «Чи не трапилось чого?» Вирішив піти на розшуки. У цю хвилину до намету влетів Линник:
— Сашо! Швидше! На допомогу! Георгій Якович упав!..
Стало зовсім темно, важко було відрізнити один торос від іншого. За котрим же з них лежить Сєдов? Цілу годину шукали його матроси і не могли знайти. Тоді Пустошний вистрілив. Прислухались. Ніякої відповіді. Вистрілили ще раз. Здалеку долинув кволий вигук. Нарешті матроси відшукали занесеного снігом Сєдова.
— Утік ведмідь!.. — зі стогоном промовив Сєдов.
Матроси поклали начальника на нарти і швидко довезли до намету. Закутали в мішок, напоїли чаєм, трохи відігріли.
— Не щастить нам! — важко зітхнув Сєдов.
Матроси мовчали. Одна і та ж думка мучила їх. Але як висловити її? Адже не послухається начальник їхніх порад, ні за що не поверне назад. Нема такої сили, яка б звернула Сєдова з його шляху. А коли так, то швидше треба добратися до бухти Тепліц. Там вони йому скажуть, що поки він не подужчає, не набереться сил, вони не зроблять ні кроку далі…
Ранок. Дев’ята година. Все готове до походу. Сєдов сидить на кучугурі, важко схиливши на груди голову, руки безпомічно висять вздовж тулуба, пальці торкаються снігу. Матроси у нерішучості.
— Георгію Яковичу! — тихо звертається Пустошний.
Сєдов здригається:
— Га?.. А, вирушаємо!
Матроси допомагають йому встати, дійти до нарт, лягти на них. Щоб начальник в дорозі не звалився, його прив’язують шкіряними поясами. Сєдов дивиться на компас, потім махає рукою, вказуючи напрямок:
— Рушай!
Матроси піднімають собак. Натягуються посторонки, скриплять полозки. Караван рухається точно на північ…
Сніг. Туман. Нічого не видно. Собаки то везуть нарти, то раптом зупиняються і один за одним падають на сніг.
Сєдов лежить на нартах. Чи то спить, чи то думає. Часто він несподівано підводиться, злякано кличе:
— Линник! Пустошний! Куди ви мене везете? Чи не назад? Дайте компас… Так, так… ви йдете вірно. Спасибі, друзі… Тільки на північ… тільки вперед!..
Потім він замовкає, і знову поринає чи то в сон, чи то в повне забуття.
В цей день каравану вдалося просунутися вперед лише на три-чотири кілометри. На ночівлю розташувалися недалеко від острова Рудольфа.
Поставивши намет, насамперед заходилися відігрівати Сєдова. Розтирали йому спиртом хворі та опухлі ноги, тримали запалений примус біля самих його грудей. Примус палили цілу ніч, а шестимісячний запас гасу, що везли з собою, вже кінчався.
— Нічого, — заспокоював Сєдов матросів. — У бухті Тепліц — на базі, де зимував Абруццький, є гас.
Наступного дня пройшли ще трохи вперед. Вже добре можна було розгледіти куполоподібний острів Рудольфа. До бажаної бухти Тепліц залишалось зовсім небагато.
Але тут природа Арктики, наче знущаючись з мандрівників, підготувала Сєдову ще одну неприємну несподіванку. Хоч і стояв міцний мороз, широка протока відкритої води раптом перетнула дорогу. Обійти її було неможливо.
Після довгих і важких роздумів Сєдов похмуро промовив: