Можливо, дівчина з рушником вчинила правильно, бо захищала принципи. Якби вона звернулася до нього, зрозуміла б, що він знищений зсередини. Санія зруйнувала його. Вона пішла в інший світ, але залишила в ньому глибокий острах. Чому тоді він запанікував перед генералом? Він міг би відповісти адекватною німецькою, замість того, щоб почати знімати шорти в непрощенній покірності. Після Санії Мідхат почав відчувати провину без видимої причини. Весь час, поки жив із нею, він був підлеглим, знаходячи різні засоби лицемірити, щоб уникнути її злості. Він став боягузом, і безхребетність пустила в ньому глибоке коріння. Але, усе ж таки, йому вдалося втекти. Він зігнувся проти бурі, поки, нарешті, вітер не вщух, і він залишився стояти... Він урятувався завдяки своєму боягузству та завдяки творчості.
З вікна Мідхат спостерігав, як білий «мерседес» під’їхав і припаркувався біля дверей будинку. Чому приїхав господар, якщо кілька днів тому отримав орендну плату за місяць? Що він хоче? Попередити за місяць залишити квартиру, як вони домовлялися? Ця думка засмутила й роздратувала чоловіка. Квартира була затишною, надзвичайно елегантною, і в ній було все необхідне, включно з телевізором і музичним обладнанням. Це помешкання йому подобалося. Він покривав витрати на технічне обслуговування та замінив усе, що було пошкоджено. Коли Мідхат уперше побачив помешкання й воно припало до душі, пан Лопес, господар, попередив, що це квартира його дочки. Дівчина зі своїм хлопцем зараз у Парижі, але могла повернутися в будь-який час. Батько сподівався, що так і станеться, бо не схвалював їхні стосунки. Якби вона повернулася, батько попросив би покинути квартиру, попередивши заздалегідь. Отож вони домовилися про орендну плату, яку він називав «дуже комфортною». Це було основою угоди.
Мідхатові побоювання підтвердилися, коли пан Лопес почав розмову.
— Вибачте, що турбую вас, але я в дещо скрутному становищі.
Яка причина? Чоловік не здавався пригніченим і був таким же елегантним, як завжди, у своєму кашеміровому пальті, з виголеним обличчям, пахощами дорогого парфуму й краваткою-метеликом.
— Я не хочу вас обтяжувати, — сказав він. — Але я помітив, що ви цікавитеся музикою. Тож хотів запитати, чи не хочете сходити зі мною на кілька концертів.
Дякувати Богу! Тож справжньої проблеми не було, і квартиру не треба полишати. Але чим викликане це запрошення? Пан Лопес присів:
— Я міг би сказати вам, при першій зустрічі, що колись я був оперним співаком. Я навчався музиці у Відні й деякий час співав, але потім залишив сцену через проблему з горлом. Тепер я у своє задоволення займаюся годину на тиждень і пишу звіти про музичні заходи, що відбуваються у Відні. Їх друкують у газетах. Зараз працюю музичним журналістом у кількох іспанських виданнях, тож отримую запрошення на опери та концерти.
— Чудово. Отже, чим можу допомогти?
— Не люблю ходити на ці заходи сам. Раніше я брав із собою дружину або дочку, але Крістіна переїхала до Парижа, а дружина не хоче виходити пізно ввечері. Але я звик до того, що хтось зі мною, що я не один. Мені потрібен супутник.
Тоді він засміявся.
— Для мене вечір не обходиться без вечері в ресторані... Це стало звичкою, і я не люблю їсти один. Це шкідлива звичка?
— Зовсім ні. Це чудова звичка.
Лопес в захваті потер руки:
— Добре. Тож зможете ви час від часу складати мені компанію? Щоб вас заспокоїти, як я вже сказав, квитки безоплатні. Проблема в обіді.