— Але ж це стосується всіх видів мистецтва. Роман, наприклад, пропонує своєму читачеві використати уяву, щоб узяти участь у сюжеті. Читач завершує твір автора пригадуванням подій, їхнім зв’язуванням, заповненням прогалин, які автор іноді навмисне залишає. Автор не розкриває всього, і він розраховує на співпрацю та співучасть реципієнта.
— Це правда. Але музика також має унікальні можливості долучити слухача до участі. Вона запрошує нас реагувати на неї переважно рухом. Ми рухаємося, або нахиляємося, або постукуємо пальцями по чомусь, або ми наспівуємо, свистимо, співаємо чи танцюємо. Хіба це не так? Ми рухаємося в її ритмі, принаймні серцем, ніби хочемо приєднатися до неї, щоб вона могла вести нас, нести нас або парити разом із нею. І ми повинні довести через рух, відкритий чи прихований, що музика є невід’ємною частиною нашого існування, якщо вона не є частиною самої природи. Як хтось може відмовитися від руху, до якого вона закликає через пісню чи танець? А як можна вилучити спів і танці зі свого життя? Вас не примушують співати чи танцювати — це залишається на ваш розсуд, — але, оскільки ви вважаєте себе поціновувачем музики, ви повинні звільнити місце у своєму серці для тих, хто співає і танцює.
Уже під ранок Мідхат розпрощався зі своїм другом.
— Ви можете розраховувати на мене, якщо ваша дружина відмовляється скласти вам компанію, — сказав він. — Я піду з вами в оперу чи на концерт, коли вам заманеться. Ви можете покрити вартість квитків, а я заплачу за вечерю.
Мідхат був зацікавлений не тільки у відвідуванні концертів, але й у розмовах Лопеса про музику. Нарешті, випадково, він знайшов того, хто поговорить із ним про його захоплення, знайшов однодумця. Здавалося, настав час зрозуміти цей дивний вид мистецтва — особливість існування у світі та подорожі різними його куточками, — саме це його захоплювало. А тепер він зрозумів, що захоплення музикою чомусь супроводжувало його все життя. Йому завжди подобалося слухати цю чарівну музику. Йому пощастило, оскільки Відень був і залишається наймузичнішим із міст. Усюди, з кожного куточка линула музика. У цьому місті жили четверо великих композиторів — Гайдн, Моцарт, Бетговен і Шуберт пов’язані між собою. Гайдн — знав Моцарта ще в дитинстві і благословив його, а Моцарт зустрів молодого Бетговена і помітив у ньому ознаки генія, і казали, що коли Бетговен був на смертному ложі, йому показали деякі з п’єс Шуберта, і що він визначив божественну іскру в його музиці.
Мідхат з нетерпінням чекав ранку, щоб відвідати магазини платівок та музичні книгарні. Він почав відчувати зв’язок із цими чотирма геніями і знайшов у їхніх творах джерело розради. Усмішка не сходила з уст Гайдна, і його щастя не завадило різноманітності творчості. Інші троє зазнали лиха, як ніхто інший, і все ж їм вдалося створити чудові та незрівнянні твори. Дивним було те, що вони створили свої найкращі твори ближче до кінця свого життя. Замість наближення смерті та розвитку хвороб, що, можливо, стали б на заваді їхній плідній праці, вони були стимулом для більшого розквіту. Прослухавши уперше в житті частину струнного квінтету Шуберта, у захваті, він не зміг заснути всю ніч. Музика просочувалася до нього з кухонного вікна, яке виходило у внутрішній дворик будівлі, і він не знав, кому вона належала. Пізніше Мідхат зрозумів, що чув із кухні фрагменти другої частини (повільної) Шуберта, і що квінтет був одним із творів, які композитор створив лише за кілька тижнів до смерті, перебуваючи в лещатах хвороби, яка врешті його й знищила. І все ж, поряд із палаючим протестом і скорботою, цей піднесений твір увібрав у себе чудові моменти спокою та радості. Як Шуберту це вдалося? Як він знайшов мову, щоб перемогти смерть? Ці четверо великих геніїв підтвердили йому, що видатні митці існують зараз і будуть існувати в майбутньому. Вони досягли безсмертя ще за життя.
Музика приходила без запрошення й полонила Мідхатове єство. Чого вона хотіла й до чого запрошувала? Звідки прийшов дзвіночок: з глибини його самого чи з небесних світів? Коли чоловік чув божественні звуки, одразу забував про своє земне існування. Це був його досвід у дитинстві, і зараз у сорок років він знову набував його. Музика супроводжувала його на кожному етапі життя. Так, музика увійшла в його життя з самого народження. Мідхат пригадав, як дочки Ханії співали йому, коли носили його в дитинстві від матері в селі Салех до бабусі в селі Кассим. Він пригадав ту ніч, коли почув співи поетів в сірі, коли в дитинстві засинав на грудях Ніси. «Не поспішай, — сказала Ніса, згадавши це одного разу. — Я вигодувала тебе грудьми». Музика захоплювала його на французькому пляжі, у будинку в Саїди Айші, на залізничному вокзалі, на околиці міста, у будинку, де він жив із дружиною, та на Кернтнерштрассе. Щоразу це витягало його із земного існування й підносило. І ось пан Лопес з’явився, щоб поговорити з ним про його пристрасть та надати йому уроки класичної музики. Музика не полишала й переслідувала його, де б він не був. Яку спокусу вона бачила в ньому? І яке ж міцне це вино, що діяло сильніше за наркотик? Чому вона подорожувала з ним, коли він блукав у своєму безмежному просторі?