Старенька не була глухою, але йому, було на руку, що її слух погіршувався, адже вона збільшувала гучність. Після розмови на сходах вона почала вітатися з ним, при зустрічі інколи й зупинялася, щоб поговорити з ним про музику. Одного разу Мідхат запитав її про мелодію, яку чув напередодні — виняткову перлину, яка змусила його припинити трапезу, як тільки вона злетіла з її квартири і вторглася в його помешкання. Мідхатова душа вивільнилась, він онімів і завмер на місці. «Що з тобою»? — запитала Санія, але чоловік мовчав, ніби раптом онімів і не ворушився, поки вона не закричала: «Тобі що, не подобається їжа?» Потім почалися докори. — «Я працюю до смерті цілий день на кухні, а потім ви, пане, приходите й кажете, що вам не подобається їжа. Ти схожий на розпещене дитя». Він бурмотів під носа, вуха були налаштовані на вікно, що виходило у двір. — «Зовсім ні, моя люба. Усе дуже смачно. Нехай Аллах благословить твої руки». Літня сусідка сказала, що напередодні він чув струнний квінтет Шуберта. Мідхат несміливо запитав її, чи не може вона поставити цю платівку для нього о десятій тридцять наступної неділі вранці. Стара мило всміхнулася. — «Звичайно, пане. Ви можете просити про що завгодно». О десятій тридцять в неділю вранці Санія завжди сама виходила на ринок, щоб купити турецьку та арабську їжу, а чоловік залишався вдома доглядати за донькою. Поки її не було, Мідхат міг прослухати весь квінтет Шуберта. Вікно у двір стало артерією щастя в його житті. Санія не переставала називати його «селянином» із «відсталої» та «нецивілізованої» культури.
— Ваша родина досі живе в глиняних будинках? — запитала вона. — Вони ж зовсім недавно жили в наметах з верблюжої та козячої шерсті?
— Твоя правда, моя люба, — відповідав він. — Але я не знаю, яку шкіру вони використовували.
Було б найкраще, якби він не попадався на гачок. Мідхат не мав нічого спільного з минулими практиками своїх предків, оскільки залишив їх дуже давно, хоч успадкував їхнє терпіння та наполегливість. Їй було б краще, якби чоловік був покірним, ухильним і існував просто під плінтусом. Важливо було підтримувати таємний опір. Санії не подобалось, щоб «селянин» був затятим читачем чи письменником і вона вважала читання та письмо занедбанням сімейного життя, станом відсутності та формою надмірного егоїзму. Жінка розлютилася б, якби побачила його заглибленим у читання чи зануреним у роздуми.
— Тебе немає цілий день, а потім, коли ти повертаєшся з роботи, тебе все одно немає? Ти тут взагалі не присутній. Не краще було б поговорити зі своєю дружиною, яка цілий день удома сама?
Вона хотіла бути єдиною відрадою в житті чоловіка, а йому доводилося знаходити творчі способи відволіктися від неї, навіть якщо він прикидався зацікавленим. Її зусилля по привертанню чоловікової уваги розпочиналася вранці за сніданком і відновлювалися щойно за ним зачинялися хатні двері, коли він повертався з роботи. Санія стояла біля дверей в очікуванні перейти в атаку тільки-но він переступить поріг квартири. Може, ця ворожість до всього, що пов’язано із західною культурою, окрім торта Захер, було частиною її бажання домінувати над ним?
Отож Мідхат почав вести таємне життя. Він прокидався о третій годині ранку й не лягав спати до шостої, щоб насолодитися цим часом, перед тим, як відправитися в офіс. Ці три години він сидів за обіднім столом у залі для прийомів і записував на папері ідеї, які переслідували його цілий день... нашвидкоруч, перш ніж хтось уставав. Ох, якби Санія прокинулася від глибокого сну й спіймала його на гарячому, побачивши злочин письма! Було б марно протестувати проти своєї долі й проклинати її. Це був лише поворот колеса часу, коли Санія зайняла місце дядька Салема. Раніше Салем забороняв йому читати що-небудь за межами навчальної програми, а тепер Санія забороняла йому читати, писати та слухати музику. І знову він обходив заборону так само, як колись, живучи із Салемом, задовольняв свою пристрасть таємно, вперто, пристрасно та з палким голодом. Йому доводилося погодитися на кілька годин вночі, щоб записати ідеї з голови, які він надумав чи в офісі, чи в метро, чи на вулиці, чи сидячи біля дружини.
Санія іноді дивувала чоловіка несподіваними запитаннями, наприклад: «Чому ти всміхаєшся?» Мідхат відповідав перше, що спало на думку, лише щоб відповісти. Бувало вибухав сміхом, тож вона скоса дивилася на нього чи звинувачувала в божевіллі. Що він міг сказати? «Так створюються романи?» Мідхат почав вдаватися до хитрощів і публікувати свої романи під псевдонімом, оскільки був впевнений, якщо книга буде видана з його іменем на обкладинці, це спровокує Санію.