— З Єгипту? Який збіг обставин! — Дівчина покликала чоловіка: — Тату, ти не повіриш. Цей чоловік з Єгипту!
При цьому чоловік пригальмував і привітав його кивком. Вони зайшли в ресторан, їх привітав офіціант.
— Хочете приєднатися до нас? — пошепки запитала його дівчина. — Чи ви б хотіли сидіти наодинці?
Він трохи повагався, перш ніж нарешті висловив своє бажання приєднатися до них.
Дівчина ще раз прошепотіла йому на вухо:
— Тоді не кажіть, що ми зустрічалися раніше.
Придивившись, як слід він впізнав її. Це була та дівчина з сауни, та скрипалька. Мідхат отримав запаморочливий удар по голові. Яким чином вона могла явитися йому тричі, у такому великому місті, як Відень, за кілька тижнів? І це не сон, ось вона — поруч, розмовляє з ним. Саме дівчина впізнала його, хоча навіть не дивилася на нього в сауні, а він не впізнав її, коли побачив біля ресторану в червоному пальті із задертим коміром, який приховував обличчя. Ось вона зараз, наяву, стоїть напроти. Офіціант прийшов забрати Мідхатове пальто й провів на місце біля каміна, де він сів поряд із молодою жінкою, навпроти батька та іншої дочки. Він усе ще не оговтався від шоку, а дівчина почала знайомитися.
— Це мій батько, Карл. А це моя сестра Сальма. Я — Нахед.
Жінка повторила своє ім’я, що спонукало його відрекомендуватися й хриплим голосом запитати:
— Сальма і Нахед? Імена арабські, а Нахед справжнє єгипетське ім’я.
Нахед трохи підвищила голос, звертаючись до батька:
— Пан Мідхат здивований нашими іменами. Чому б тобі не пояснити?
— Ми мусульмани з Югославії, з Боснії, — сказав чоловік. — Я жив у Дамаску та Каїрі як делегат ООН. Сальма народилася в Дамаску, а Нахед — у Каїрі. Ми вибрали ім’я з кожного міста, бо закохалися в них і хотіли зберегти щасливі спогади. — Він обійняв Сальму. — Чи не так, люба моя?
Молода жінка кивнула на знак згоди. Її блакитна сукня підкреслювала блідий колір обличчя.
— Ми любимо Єгипет, — сказала Нахед. —Я особисто закохалася в Єгипет, коли відвідала його минулого року вперше з дитинства. А ви як? Ви вперше у Відні?
— Ні, вдруге. Я вперше побував тут приблизно чверть століття тому.
Вона нахилилася до нього й прошепотіла:
— Будь ласка, говоріть трохи голосніше, щоб батько міг вас почути. Він недочуває.
Спочатку він прокашлявся прибираючи хриплість у голосі.
— Я сказав, що вперше приїхав до Відня приблизно чверть століття тому. На той час я працював у єгипетському консульстві.
— Бліда тінь... — Нахед засміялася. — Я бліда тінь в порівнянні з усіма вами. Мій батько був старшим співробітником в Організації Об’єднаних Націй, а ви, пане Мідхате, раніше працювали в єгипетському дипломатичному корпусі, а Сальма — інженер зв’язку. Щодо мене, то я працюю секретарем у компанії.
— Не вірте їй, — сказала Сальма. — Вона першокласна скрипалька.
Офіціант підійшов прийняти замовлення:
— До ваших послуг, панове все, що забажаєте.
— Ми прийшли їсти відварене м’ясо, — сказала Нахед.
— Я замовлю те саме, — приєднався Мідхат.
З великого каміна, заповненого громіздкими палаючими дровами, текли теплі потоки, і його збентеження швидко випарувалося.
— Мені потрібно визнати, що я люблю австрійську кухню. На мою думку, будь-яка кухня, яка готує варене, як і ви, заслуговує на повагу.
Карл нахилився до нього, щоб краще чути.
— Що ви маєте на увазі?
— Варене, якщо не помиляюсь, — їжа сільських людей, а я — селянин. Особисто я вважаю, що ніщо не може зрівнятися з поверненням до їжі наших предків. Я жив у багатьох європейських столицях, але ніде не бачив, щоб люди любили варене м’ясо так, як у нас. Англійців це не цікавить, а французи та італійці більш просунуті в кулінарії, і їхні смаки витонченіші. Але французи та італійці не зрівняються з австрійцями. Головною стравою тут є відварене м’ясо, яке подають у найкращих ресторанах, і воно справді вишукане. Те, що мені особливо подобається, і в цьому ви обійшли єгиптян, — як ви готуєте шпинат, який подають до відвареного м’яса.
— Але є багато овочів, які можна подати до відвареного м’яса, — зауважила Сальма.
— На мою думку, шпинат найкращий, — відповів Мідхат.
— Чому? Тому що шеф-кухар, який винайшов цю страву, зробив геніальне відкриття: додати трохи часнику, який дає можливість розкрити шпинат на найвищому рівні.
Дві дівчини засміялися.
— Ви повинні були сказати мені це, коли ми замовляли їжу, — сказав Карл. — Ви сказали: «Я буду їсти те саме, що й ви», тож я замовив для всіх горох.
Нахед думала інакше. Вона покликала офіціанта й попросила його принести Мідхату порцію шпинату замість гороху.