— Я помітив, що ваші пальці тремтять, — зауважив одного разу Фредерік. — Чому це відбувається? Ви ще не в тому віці, щоб тремтіли пальці. Чи були у вас якісь травматичні переживання?
Він припинив грати, і на його обличчя лягла тінь. Тепер відкрилися ще глибші проблеми, нав’язливі ідеї і страхи. Чому він не міг легко навчитися музиці? Забудьмо про більярдну кулю, його слабку нервову систему та слабку пам’ять. Були й інші перешкоди, які розривали чорні діри в його концентрації: родина в Єгипті кликала назад, а Нахед не телефонувала йому. Щоразу, коли дзвонив телефон, Мідхат думав, що це вона, і був розчарований. А ще гірше було те, що привид Санії час від часу нависав над ним. Вона тінню стояла в глибині його розуму.
Мідхат поскаржився Лопесу на відсутність контролю над своїми пальцями, але приятель запевнив, що можливо подолати цей недолік за допомогою регулярної практики. «Не впадайте у відчай, — сказав він. — Ви все ще на початку. Музика — це пристрасть. Якщо ви захоплені цим і вперті, вам доведеться докласти чимало зусиль, щоб заслужити її любов. Але не забувайте, що терпіння й наполеглива праця роблять дива». Він розповів, що Пауль Вітґенштейн, родом із Відня, був всесвітньо відомим піаністом, хоча користувався лише однією лівою рукою після ампутації правої руки під час Першої світової війни. Фредерік дав йому книжку з деякими вправами для пальців, які, за його словами, рекомендувала Крістін. Усе було чудово. Тепер троє людей допомагали йому навчатися музиці. Але все одно потрібен був хтось для моральної підтримки; йому потрібен друг. Як він хотів, щоб тут була Крістін. Ідея з’явилася й щезала в його голові, а потім з’явилася знову, коли він пригадував, що це речовина, яка може згоріти, якщо він коли-небудь наблизиться до протилежної статі. Як би він хотів зустріти жінку й насолоджуватися її присутністю без своїх нав’язливих ідей. Як позбутися цих нав’язливих ідей? Як змінити себе? Чи була взагалі можлива дружба з жінкою?
Тепер Мідхат зрозумів, що за все своє життя не знав жодного дня невинності. Маріка запитала його, чому він плакав у ніч весілля, коли побачив, що Ніса танцює. Він не відповів на запитання, хоча знав відповідь. Він боявся сказати їй, що відчував ревнощі. І чому він заздрив, коли побачив, як його нянька танцює? Бо він побачив у ній небачену раніше красу. Він спостерігав, як тіло матері перетворюється на чуттєве жіноче тіло, і як вона розлучається з ним, щоб приєднатися до чоловіків. Він переконався в цьому на власні очі. І також не забув уроків, що дала йому Фаріда, яка була на кілька років старша за нього. Вона брала його до мечеті, хлопець ховався під платформою, поки всі спали під час сієсти, і йому відкривалися речі, які він раніше не знав. Тоді Мідхат згадав, що музика також відкрилася йому в ранньому дитинстві. Янголи прибули не пізніше за диявола. Чи була б музика його ліками? Чи могла музика приборкати звіра, що сидів у його глибинах? Бах молиться, Гайдн усміхається, Бетговен бореться й перемагає виклики, а Шуберт дорікає, щоб досягти примирення й радості. Чи будуть вони його лікарями?
Коли Мідхатові пальці працювали так, як треба, Фредерік нахвалював його. «Молодець, — казав він. — Ви повинні були прийти до мене принаймні тридцять років тому. Тоді ви стали б кваліфікованим музикантом чи композитором. Ні, все ж таки, композитором. Великі музиканти зазвичай починають з чотирьох-п’яти років». Але коли пальці не слухались, він нарікав і кричав: «Пане, контролюйте свої пальці! І ви повинні дотримуватись ритму до секунди... Музика — хороший провідник часу. Порахуйте, постукайте ногою об підлогу або співайте під час гри. Або дозвольте мені заспівати разом із вами». І він співав. А коли впадав у відчай, то давав про це знати, дивлячись на годинник або стоячи біля вікна, висвистуючи та вигукуючи. Таким чином, давав знати, що втратив інтерес чи збирався йти геть. Іноді він виходив у гніві, і здавалося, що вже не повернеться, або надсилав повідомлення через Лопеса, що не буде продовжувати заняття. Але, згодом, завжди радо повертався.
— Ви тренувалися? Скільки часу ви витратили? Що з вашими пальцями зараз?
Він казав, що вчитися грати на інструменті — це все одно, що займатися спортом, а великий піаніст, як чемпіон-рекордсмен, за винятком того, що його сила була в пальцях, а не в м’язах.
— Треба уявити, скільки чемпіонат вимагає зусиль і терпіння. Але не втрачайте надії. Ви повинні знати, що найкращі музиканти докладають тяжких зусиль, щоб вивчити твори. Найбільші музиканти страждали за музику, а великі композитори постійно мучили себе труднощами й викликами. З самого початку ми домовились, що ви не будете просити неможливого й будете задоволені тим, чого можете досягти, наскільки це дозволяє ваша енергія. Хіба це не так?