Героєм першого роману я зроблю Салема, якому Маріка нав’язала дивну дитину, що зіпсувала йому життя. Якби не цей малий, Салем насолоджувався б коханням дружини до кінця днів своїх. Катастрофа цього чоловіка жахає мене. Але я розумію Маріку, якій потрібна була дитина, і Салем був несправедливим, не поважаючи її бажання материнства. Як знайти золоту середину між цими людьми, з їхніми мріями і бажаннями? Цей роман буде легким.
Другий роман виверне нагору все, що приховане всередині. Це роман про Санію і кривдне ставлення до неї Мідхата. Бідолашна Санія, її треба вибачити. Вона вийшла заміж за чоловіка, до якого було неможливо достукатись, чоловіка, який із раннього дитинства вирішив блукати у великому, нескінченному просторі всесвіту, але був ізольований від людей із плоті і крові. Бідолашна не достукалася до нього. Можливо, вона покохала б його, якби почувалась впевнено з ним. Але це було неможливим, і вона ненавиділа настільки, що втратила віру в увесь світ і зненавиділа все навкруги. Здавалося, що це глухий кут... Можливо, поява Нахед була світлом у кінці тунелю, щоб очистити серце від ненависті. Це все треба викласти на папері. Можливо, роман стане провідником крізь цей незрозумілий лабіринт, і, можливо, він проведе по шляху прощення. Ну от, поїздка до Відня й сюжети двох романів на долоні.
«Моя дорога Маріко. Не хвилюйтеся. Повернуся безперечно, без дружини і коханки. Але попереджаю, що купую фортепіано, і вам доведеться миритися з галасом, який я буду зчиняти. З любов’ю і поцілунками та повагою, завжди ваш, Мідхат».
Ми мали б закінчили цю сторінку. тим, що треба виспатися. Іди спати, суча дочко. Іди спати, сучий сину.
Задзвонив телефон, і почувся голос Сальми:
— Оце так сон! Уже майже полудень.
— Доброго ранку, красуне, — привітався Мідхат.
— Сподіваюся, ти добре відпочив? Ти не повіриш... Я прокинулася о восьмій, а від пиття не залишилося й сліду. Я спала так міцно, що відчула, як відродилася. Це все завдяки тобі. Дякую, що ти про мене дбаєш. А як ти сьогодні? — запитала Сальма. — До речі, чому я не знайшла тебе поруч, коли прокинулася? Чому ти так рано пішов?
Мідхат одразу здолав залишки сну, коли почув це.
— Але я не ночував поруч, — відповів він. — Я приготував каву й пішов.
Вона засміялася:
— Не треба бути сором’язливим і скромним. Ти був дивовижний. Ти неймовірний...
— Дивовижний? — у його голосі почулося роздратування. —Що мається на увазі? Чи це такий жарт, люба моя?
— Ти розумієш, що мається на увазі, — відповіла Сальма. — Це правда, я була нетвереза, але я пам’ятаю все, що сталося. Це була виняткова ніч кохання, і ти піднявся ще більше в моїх очах. Я в захваті від тебе. І я з нетерпінням чекаю наступної зустрічі. Коли я тебе побачу? До речі, Нахед повернеться незабаром, перед Різдвом... — Її сміх ставав все голоснішим, коли вона це говорила. — Чарівниця має знати, що ти тепер мій. Тож коли ми зустрінемося? Я вже сумую за тобою, і я тебе хочу. Я не можу дочекатися...
— Сальмо, будь ласка, — благав він. — Ви мені дорога... Ви як моя молодша сестра. Скажіть мені, що ви...
Потім він замовк і поклав слухавку. Він нічого не розумів, але здогадався, що тепер не зможе відступити. Продовжувати розмову не було сенсу. Що йому робити? Усе було скінчено. Це все перетворилося на порох. Не було сенсу чекати й Нахед — йому доведеться тікати. Мідхат, тремтячи, підвівся з ліжка й поспішив на кухню ковтнути води, але холодна вода не загасила вогонь всередині. Упавши на ліжко, він схопився за голову, аби вона не вибухнула... Моя люба Маріко, я хотів би повернутися цілим.