— Це ваш вибір, — відповів Мідхат, — але ви будете потім себе звинувачувати.
Шабана був у такому стані, що не міг нічого слухати. Його очі сильно сльозилися, і він ледь міг їх розплющити. «Їх затьмарило», — казав він у такі моменти. А ніс у нього був червоний, набряклий і постійно тік. Щодо головного болю, то це наче хтось лупасив по голові. Час дози опіуму прийшов (насправді він запізнився, час настав іще вчора). Тепер він чекав, коли його син повернеться з цими «ліками». Він послав хлопчика перед пообіднім закликом до молитви, а тепер сонце майже зайшло, а той ще не повернувся. Він посадив його на спину віслюка, так наче посадив на спину мурахи. Тоді нарешті настало полегшення, і тягар спав із його грудей. Хлопчик з’явився на спині віслюка, який кульгав уздовж сільської дороги. Порція опіуму була в межах досяжності руки, і як тільки син зліз і передав «коштовний товар», батько наказав йому йти додому:
— Поспіши. І скажи своїй мамі, щоб вона приготувала каву. І принеси мені все горнятко.
Порція почала розчинятися, Шабана відчув перші ознаки розслаблення, а потім його охопив стан повного спокою.
Коли Мідхат прийшов до нього вдруге зі своїм собакою, очі Шабани висохли, а щоки наповнилися рум’янцем.
— Що ти, Мідхате, говорив мені раніше? Що зробив той хлопець, пройдисвіт Салама?
— Спочатку вам потрібно дати мені якісь гроші... — відказав Мідхат, спокійно сівши.
Шабана марно намагався ігнорувати це, Мідхат не розкривав таємниці, поки Шабана не дав йому маленьку монетку.
Мідхат прокашлявся:
— Моліться за пророка.
Шабана помолився за пророка.
— Слухайте, мій дорогий чоловіче, — почав Мідхат. — Я спав біля водяного колеса, а коли прокинувся, то побачив Саламу, негідника, який тримав на руках дівчину з Нижнього Єгипту.
— Кого ніс, дитино? — задихаючись, запитав Шабана.
— Абу Шабано! — крикнув хлопець. — Ви прикидаєтеся глухим чи що? Хочете сказати, що не знаєте, хто та дівчина? Хто ще це міг бути, як не та зваблива Закія? Узагалі-то, я бачив, як негідник ніс дівчину на руках і повів на кукурудзяне поле.
— Він ще отримає! — вигукнув Шабана. — Він пішов із нею на кукурудзяне поле?!
— Так, клянуся Богом. Він забрав її на кукурудзяне поле і, мабуть, збезчестив.— Поможи нам, Боже. Як ти його побачив, дитино, на кукурудзяному полі? Ти пішов за ними?
Мідхат не відповів, а натомість швидко встав і рушив зі своїм собакою.
— Гей, хлопче! Мідхате! — гукнув до нього Шабана. — Збережи таємницю, дитино. Присягайся, що нікому не скажеш про це.
Хлопець повернувся й урочисто пообіцяв:
— Клянуся своїм життям, що нікому не скажу. Ось Фарід мій свідок, — він показав на свого собаку й усміхнувся.
Тоді п’ятирічний хлопчик пішов, а з його капелюха звисав амулет від лихого ока. Шабана видав характерний регіт, протяжний і надмірний, з відтінком вульгарності. Він думав про те, що щойно сталося. Йому спало на думку, що Саламу можна вибачити, і що дівчина теж не винна. Завжди була мить, протягом якої відбувається неминуче. Можливо, юнак бачив, як дівчина набирала воду, або стояв у полі, коли вона саджала рис, з голими грудьми в сирвалі. І, можливо, він бачив, що дівчина похитувала стегнами, коли йшла, балансуючи з глиняним горщиком на голові, край шарфа звисав на її спині. Цього було б достатньо, щоб спалахнула іскра, а іскра розлетиться — з волі Всемогутнього — урізнобіч, обпікаючи їхні серця. Хлопця вибачили, дівчину теж. Ну, його, того маленького диявола, Мідхата. Можна подумати, що він мавпа на арені цирку! Або подивіться на собаку, яку він прозвав Фарідом! Хто називає собаку Фарідом, людським ім’ям?
Раді відмовився від вечері, запропонованої дружиною. З того часу, як Закія зникла, він майже не торкався їжі.
— Коханий мій, як довго ти будеш так поститися? — запитала його Сакіна. — Що користі від голоду?!
Він запитав жінку, де Халіль, і вона сказала, що той вийшов.
— Куди він пішов, якщо його крамниця зачинена? — поцікавився чоловік.
Вона не наважилася сказати йому, що той поїхав у село Салех, щоб зустрітися з Ібрагімом Абу Заїдом.
— Я не знаю, куди він подівся, — відповіла жінка, трохи повагавшись. Якби її чоловік знав, куди подівся їхній син, то відразу зрозумів би, що саме вона дала Халілю ідею помститися Саламі, він би розлютився, і їхній план був би зірваний. Вона довго розмовляла зі своїм чоловіком і не змогла переконати його помститися за честь доньки. Обличчя чоловіка набрякло, очі випирали з орбіт, а груди здіймалися, неначе в нього ось-ось буде серцевий напад. Cакіна швидко принесла йому глиняний горщик із водою. Чоловік спітнів, тож жінка допомогла йому зняти тюрбан і тюбетейку й притулитися спиною до стіни.