— Боже збав! Мій хлопчик не буде припечений вогнем.
Вона стала між чоловіком та його пацієнтом.
— І що ми повинні зробити, хаджо? — запитав чоловік.
— Мій хлопчик піде до лікаря в Абу Кабір, — відповіла вона.
Це було не вперше, коли одного з онуків Зейнаб припікали, і щоразу вона погоджувалася. Але тепер вона не могла стерпіти, щоб син її дочки отримував таке лікування. І Мідхат став першим, кого відправили до справжнього лікаря в Абу Кабір.
Деякі жінки з села Кассим були проти дружби, що пов’язувала Мідхата з Фарідою.
— Хіба він не міг знайти когось із ким би потоваришувати, окрім дочки того злочинця?
— Залиш хлопчика в спокої, — відказала Зейнаб. — Це нещасна дитина... і в неї немає ні брата, ані сестри.
Але хоч у нього не було братів і сестер, Мідхат був, як буйвол Ханії, захищений від усього світу. Якщо він спіткнувся й упав, Ніса промовляла: «Нехай ім’я пророка охороняє й захищає тебе». Але Зейнаб казала: «Нехай береже тебе Боже ім’я; твоя сестра захищає тебе». Ця «сестра» була невидимим близнюком, яка жила під землею і втручалася, щоб захистити дитину, якщо та потрапляла в біду. Фаріда була як старша сестра, і вона запросила Мідхата до свого гурту дітей. Вона була для них найстаршою й найсміливішою, а також багато в чому найбільш вправною, лідером в іграх, судила змагання. У неї було багато інших рис, які помітив Мідхат, вона приділяла йому особливу увагу, а іноді грала з ним наодинці, знайомлячи його з невідомими фактами життя.
Одного разу до будівлі сіри підійшла делегація кассимів: шейх Хамед, батько Салами, шейх Саїд, його мати, Наваль і його дядько Шабана. Кожен висловив свою думку до того, що сталося.
— Я не розумію, в чому проблема, — почав Шабана. — Салама зробив помилку. Він повинен виправити свою помилку й одружитися з дівчиною. Бог любить доброзичливих.
— Боже збав! — закричала Наваль. — Мій син ніколи не одружиться з дівчиною з Нижнього Єгипту.
— Що це за кассими та бахраві? — відповів Шабана. — Ми всі мусульмани. Пророк Мухаммед сказав: «Одружуйтеся й розмножуйтеся, щоб я міг пишатися вами в Судний день».
— Дівчина невдячна, — заперечила Наваль. — Вона загравала до мого сина, вона...
Але Салама перервав її:
— Не будь такою різкою, мамо. Дівчина не винна. Я сам винен.
Шейх Саїд повторив за своїм сином:
— Салама винен. Схоже, він вчинив гріх, але це потрібно розслідувати. Він цілував її, торкався її стегон чи проникав у неї? Нам потрібно викликати будь-яких свідків, яких знайдемо.
— Не полишай нашого хлопця в біді! — кричала на нього дружина. — Не могло бути ніякого проникнення. Що це за розмова?
— Ніхто не звинувачує його в тому, що він закохався в Закію, — втрутився шейх Хамед. — Але він повинен був проігнорувати диявола й не вчиняти гріха. Релігія не забороняє цнотливої любові. Пророк, мир йому, сказав: «Той, хто палко закохується, але залишається цнотливим і зберігає свою любов у таємниці, доки не помре, той помре мучеником». І те, що сказав поет Абу Амр Джаміль, викликало захоплення: