Раді обернувся.
— Як я підвів, Закі? — спитав він. — Я виконав ваші прохання. Я прийшов, як тільки ви мене покликали.
Але все, що він побачив, це була спина Закі. Він згорнувся калачиком обличчям до кутка кімнати. З ким він розмовляв? Щось натякало на зле. Але Раді вирішив продовжувати справу. Він уклав угоду, якою мав скористатися, незважаючи ні на що. Чоловік підвівся й поспіхом пішов геть. Самісінької думки про те, що він має від тієї угоди зиск йому було достатньо. Він повернеться завтра з реєстратором шлюбів і грошима.
У день весілля в приміщенні сіри та за її межами стояв великий галас. Вона виблискувала чистотою, чого не було з часів, коли ще були живі Мансур і Зейнаб. У приміщенні підмітали, а на підлозі та на його території розстелили солом’яні килимки.
Того ранку святкові ритуали почалися рано. Фарні, перукар, прителіпався на своєму віслюку. За ним прийшов його брат Саїд, разом зі своїм помічником. Варто сказати, що попит на їхні послуги був високим.
Біля басейну мечеті був великий натовп, адже багато селян і підлітків хотіли скупатися після стрижки, і їх не надто хвилювало, що купальня вщент переповнена людьми. У будь-якому разі, їм було байдуже до того, навіть у темряві перед світанком, коли комусь із них, можливо, потрібно було помитися після статевого акту чи мастурбації, перш ніж усі прокинуться.
Атія, продавець овочів, з’явився зі своїм звичайним закликом: «Купуйте червоні помідори... редиску, м’яту та зелень», луна йшла по селу. Він зазвичай приходив перед полуднем, і в цей славний день повністю розпродав усе з двох навантажених віслюків, ще до того, як пролунав заклик до полуденної молитви.
У яскраво-помаранчевому вбранні з’явився циган Гуснія разом із сином, барабанщиком Алі, та його дружиною Шагірою, циганкою-танцівницею. А за межами будинків Бахраві били в барабани й бубни та брязкали цимбалами. Того дня люди говорили, — і це була правда, — що шейх Раді розщедрився. Він привіз кухаря й кількох помічників з поселення Абу Кабір. У пекарнях і в печах кількох будинків розпалювали вогонь, а кухар кружляв повсюди, роздаючи вказівки та перевіряючи, чи всі його вимоги виконано належним чином. Жінкам, які готували їжу у своїх домівках, бракувало тітки Нафіси, адже вона була найкращою кулінаркою, коли йшлося про такі свята, з нею ніхто не міг змагатися. Але зараз її не було. Люди дивувалися з її відсутності, бо ж вона була як друга мати для нареченої.
Потім сталася велика несподіванка, незадовго до заходу сонця — з’явилося велике зібрання салехів, подібного видовища ще ніколи не бачили. Здавалося, вони височіли у своїх вільних джильбабах, високих капелюхах і шарфах, що обвисали з їхніх плечей і тягнулися по землі. Вони завмерли на місці, аж поки не забили в барабани, тоді до них повернулося життя, і люди розташувалися колом. Танець розпочався з повільного ледь чутного плескання, але яке потім ставало все гучнішим і швидшим, оскільки атмосфера нагрівалася, а глядачі пройнялися тремтінням, яке торкнулося кожного. Танцюристи-салехи гармонійно скандували в такт аплодування: «Аль-Дах Йо... Аль Дах Йо». Це була нікому не зрозуміла фраза, але вона стала назвою танцю, що передавалася з покоління в покоління салехів, які тепер були найкращими виконавцями пісні в усій місцевості. Чоловічі голоси злилися в один, повторюючи спів, який бився, і «це торкалося найпотаємніших струн серця», як сказав Шабана. Здавалося, що спів просочився через тіло Шагіри, циганки, і, ніхто не помітив як вона проскочила повз чоловіків, зайняла позицію в центрі кола й обмотала одним із чоловічих шарфів свої стегна. Він не проти, як і інші чоловіки, хоча танець традиційно був чоловічою справою. Її груди та сідниці тряслися й запалювали ентузіазм публіки, деякі з натовпу підспівували танцюристам.
Увечері несли великий мідний посуд, наповнений великою кількістю їжі, особливо шматками м’яса та стравою, яку село ніколи не бачило, приготовлена шляхом вимочування хліба в м’ясному бульйоні. Усі їли досхочу. Після обіду гості зібралися в будівлі сіри, з одного боку був ряд для жінок і дітей, а з іншого — для чоловіків. Святкування були такими ж, як у минулому, коли поети спускалися в село, щоб заночувати після бенкетів, а вірші декламували до півночі. Незадовго до півночі Шабана вже не витримав впливу танцю Шагіри, тому вирвав барабан з руки її чоловіка й узяв на себе роль барабанщика. Здавалося, ні Шагіра, ані її чоловік не заперечували, а жінки сміялися й плескали в долоні. Крики стали гучнішими, а оплески — інтенсивнішими, коли глядачі побачили, як циганка реагує на барабани Шабани. Вона почала проходити крізь ряди публіки, танцюючи, цокаючи підборами й розмахуючи волоссям, як кобилка, демонструючи свою блискучу молодечу силу.