Світ загалом розділився на дві частини: сільську місцевість і бандар[10]. Бандар був осередком цивілізації та розкішного життя. Найближче місто не вважається бандаром, не вважається столицею провінції чи провінційним містом взагалі. Центральні області лише частково були розвинені. Каїр вважався бандаром і, особливо, Александрія, адже багато хто з мешканців цього міста були іноземцями.
У чому ж полягала таємниця захоплення духами віслюків? Питання якось поставили Шабані. «На віслюках просто їздити верхи. Якщо хтось слухається диявола й служить йому, тоді він приречений на вірну смерть. Те саме з жінками. Жінка спокушає вас, до того часу, поки ви не опинитесь у її владі й не потрапите в пекельний вогонь. Ха-ха-ха!»
Він засміявся разом зі своїми слухачами. Але здавалося, він лукавив. Можливо, чоловік узагалі натякав на те, що трапилося із Саламою та Закарією?
Шейх Хамед вийшов з мечеті, простягнувши руку сину, щоб той підхопив його. Він був із шейхом Саїдом, який, як і завжди, ішов хитаючись та прислухаючись довкола, аби не пропустити звернення когось із вірян. Шейх Саїд дуже здивувався, коли шейх Хамед запросив його до себе додому випити чаю. Як це сталося? Хамед не обтяжував себе щедрістю. То що ж він хотів? Милосердний Аллах, урятуй нас від наших побоювань. Саїд намагався ухилитися від запрошення, але йому не вдалося перемогти наполегливість Хамеда.
— Ну ж бо, чоловіче, не соромся. Як можна відмовитися від запрошення брата?
Милостивий Аллах, нехай це буде добра новина. Він неохоче сів, а згодом збагнув причину. Здивування зникло, коли Хамед передчасно, ще до чаювання, запитав:
— Шейху Саїде, клянуся, що вся ця історія з Саламою бентежить мене. Чи є якісь новини? Він уже з’явився?
Шейх Саїд нахилив голову, витяг із тюрбана[11] велику тонку голку та почав штопати сандалі. Він ніколи не виходив з дому без знаряддя. Під пахвою в нього лежала книжка з юриспруденції шейха аль-Бажурі, а в тюрбані були заховані голки — велика, щоб лагодити сандалі, і менша для джильбаба й інших речей. Він мав безліч ремонтів! Отже, усе прояснилось: шейх Хамед хотів заманити його для розмови про свого сина, але він не хотів говорити про те зло. Спочатку Саїд зробив вигляд, що не чує питання, але згодом, зробивши декілька рухів голкою, зрозумів як перевести тему розмови.
— Отож ми тут, з Рамаданом біля наших дверей, — сказав він. — Що ви будете робити?
— Так, зараз ви колупаєте рану, — відповів Хамед. — Що я буду робити в Рамадан? Лише одному Аллаху відомо.
Він сумно похитав головою.
— Нехай Аллах благословить старі добрі часи. Вони закінчилися, шейху Саїде. У старі часи, як ви знаєте, хадж Закі — дай Боже йому всього — запрошував мене відсвяткувати праведний місяць з ним у сірі. На заході сонця, під звуки магрибського заклику до молитви, їжу подавали, порушуючи піст, удосталь: птиця, баранина, фаршировані овочі й фатта[12]. Достаток у всьому, великий достаток. А на передсвітанкову трапезу готували ще один бенкет, підготовчий до посту. Так. То були дні...
— І між постом і передсвітанковою трапезою оповідатимуть історії, казки та читатимуть поезію, — мовив Саїд.
— Саме так, — відповів Хамед. — Оповідання, казки та вірші. Я читав кілька сторінок Корану між магрибською молитвою і ранковою трапезою. І між одним читанням й іншим, ми розповідали історії та читали вірші. Але, як бачиш, Закі — нехай йому Аллах допоможе й підтримає — більше не може все це влаштувати, відколи його брат забрав свою частку землі й розійшовся з ним. Але що я можу зробити? Батьки дітей, яких я навчаю в школі Корану, дають мені лише кілограм пшениці чи кукурудзи. Це як виривати зуби. Вони хочуть, щоб діти навчалися безкоштовно. Клянуся Аллахом, чи бачили ви коли-небудь щось гірше, ніж це?
Саїд насолоджувався грою та продовжував роботу.
— До речі, одного разу я чув, як ви розповідали про жінку, яка вийшла заміж за халіфа Муавію ібн Абу Суф’яна. А нагадайте мені ще раз, цю історію?
Хамеду було приємно, що друг попросив його переказати одну з історій, які були милі його серцю і які він розповідав незліченну кількість разів на рамаданських зборах, тож він відкашлявся й почав розповідь.
— Ви маєте на увазі Мейсун бінт Бахдал? — перепитав він. —Яка жінка, шейху Саїде! Вона була красуня, і халіф Муавія — нехай Аллах буде ним задоволений — одружився з нею й поселив її в палаці, де вона мала все необхідне й навіть більше, але вона сумувала за своїм життям в пустелі. Чи можете ви повірити, як діяла та шановна жінка... Одного разу халіф увійшов до неї й заспівав:
11
Тюрбан — чоловічий, інколи жіночий, головний убір у вигляді тканини, обмотаної навколо тюбетейки, фески чи іншої шапочки.