Праворуч біля басейну Мідхат побачив купку молодих чоловіків і дівчат, які лежали на шезлонгах. Ніхто з них не плавав і не розмовляв одне з одним. Деякі з юнаків були дуже красивими, але не звертали уваги на молодих жінок. І деякі молоді жінки були приголомшливі, але вони не звертали уваги на молодих чоловіків. Тож здавалося, що люди прийшли сюди в пошуках спокою та розслаблення. І що затівали віденці, які створили купол із розписного скла всередині будівлі та звели колони й балкони, наче це був замок чи собор. Ще більше вразила повна тиша. Де були крики дітей і галас жінок? Чи це було місце для вправ чи для поклоніння? Він згадав годину, яку колись провів в одному зі спортивних клубів Каїра. Басейн був переповнений, і йому не було де навіть сидіти, оскільки навколо басейну утворився людський ланцюг, який складався з сімей, що приносили свою їжу в тих самих каструлях, у яких готували.
Увійшовши у воду, Мідхат опинився в компанії кількох дітей, кількох сивих літніх чоловіків і двох жінок віку його бабусі. Повертаючись до мавп’ячого лісу, він відчинив двері й ледь не зіткнувся з блондинкою на вході. Вона була в чому мати народила, тому він підняв очі до неба, до Аллаха, від проклятої спокуси Шайтана та стояв приголомшений.
Сюди дозволили вхід жінкам?! О, як прикро! Їм дозволили бути голими й бачити ті огидні обрізані й необрізані тіла. Їй було близько п’ятдесяти років. У руках вона тримала рушник, який не приховував ні дюйма її тіла, оскільки вона навіть не збиралася ним прикриватися. Вона також зупинилася, дивлячись на нього згори вниз, і він зрадів, що його геніталії були прикриті. Вона всміхнулася й промовила звичайне віденське привітання: «Мир і привіт Богу», — але він відвернув голову й пішов.
Мідхат ніяковів серед виступаючих животів, рис, спотворених старістю, ніг, які вже не були достатньо міцними, щоб нести тіло, усічених кінцівок і тремтячих рук. Кинувшись у гарячу ванну, заплющив очі й віддався енергії води, що тремтіла над його м’язами й лоскотала їх. Ох, яка іронічна може бути доля! Коли він писав свій перший роман, наділений радістю творчості та подоланням кордонів часу, він не усвідомлював, що страшне потрясіння розгортається в ньому, набираючи силу, щоб завдати більших руйнувань. Адже повернувшись до Єгипту, він дізнався, що Сальва вийшла заміж. Від жаху потрясіння він похитнувся, і сльози потекли між долонями. «Я тебе попереджала, але ти не послухав», — сказала Маріка. Він розповів їй, що у Відні пошкодував, що покинув дівчину, і пообіцяв собі виправити помилку, як тільки повернеться до Єгипту, і тепер він тут, знову повернувся, але її там не було.
— Чому ти не написав їй, щоб розповісти про свої наміри? Чому ти їй не написав? Вона тебе довго чекала, поки не втратила надію. Вона чекала, поки ти прийдеш до тями після того, як влаштувався на роботу й мав можливість одружитися. Вона чекала, коли ти зробиш перший крок. Але ти пішов, не натякнувши, що переглянув своє рішення. Одного твого листа було б достатньо, щоб вилікувати її від горя та страждань. Але ти сховався мовчки, і вона погодилася на першого молодого чоловіка, який зробив пропозицію. Ти не можеш її звинувачувати. Бідна дівчина втратила надію.
Сальва багато років залишалася на задньому плані, знаючи своє місце, але завжди була в його полі зору. Утім, інші дівчата відвертали його увагу від неї. Вона, як квіточка, що повільно росла в тіні, повільно розцвітала й розкривала свою жіночність, перш ніж повністю показати свою квітучу красу.
Одного разу вона раптово вийшла з тіні у своїй повній красі. Це сталося на французькому пляжі. Вони гуляли берегом озера, і він милувався, як дівчина стрибала й плавала в глибоких водах і махала йому здалеку рукою. Вона пропонувала наздоганяти її, але він наважився купатися на мілководді в безпечному місці в озері, де вода доходила лише до нижньої частини грудей. Тоді Сальва повернулася переконати його опанувати себе та подолати страх перед водою.