Тоді Нед усміхнувся. Шах і мат.
Нагорі заплакала дитина.
Ларс підвів очі на цей звук. Нед не зводив погляду з Рейчел.
Тут на ґанок вийшов Браян, прицілився з дробовика і натиснув на спусковий гачок.
Постріл влучив Ларсові у спину та проштрикнув його спереду, перш ніж він устиг випустити з рук рушницю. У «ровер» із пасажирського боку врізались уламки дробу та шматочки Ларса, а тоді рушниця випала з його рук і впала на капот. Ларс упав на коліна, і Рейчел вистрелила в Неда.
Вона насправді не пам’ятала, як натиснула на спусковий гачок, але це, вочевидь, сталося, бо Нед закричав, як кричав би на суддю, що ухвалив неправильне рішення на спортивному змаганні, видавши розпачливе, сповнене відрази «А-а-а-а-а-а-а-а-а!» — а тоді повалився на сходи до ґанку. Рейчел побачила, що він уже не тримає в руках зброї.
Вона обійшла «ровер», не зводячи з нього пістолета. Він дивився, як вона наближається, і дивився, як наближається Браян, наставивши на нього той дробовик. У Браяна затремтіла рука — а в Рейчел, на її подив, рука вже не тремтіла, — та для людини, що тримала дробовик, це не мало великого значення.
Ларс зі стишеним глухим звуком гепнувся обличчям у багнюку.
Рейчел підібрала Недів пістолет і залишила його собі, а свій засунула за пояс джинсів. Тоді вони з Браяном стали перед ним, роздумуючи, що робити далі.
Вона продірявила Недові плече. Його ліва рука безвільно звисала, наче її вже нічим було підтримувати, тож Рейчел вирішила, що її куля розтрощила йому ключицю.
Він поглянув на неї, неглибоко дихаючи через рот. Вигляд у нього був жалюгідний і загублений, як у продавця наприкінці невдалого тижня. Кров розтікалася по його жовтувато-білій сорочці та просякала зліва його куртку — картату, підбиту вовною, схожу на ті легкі куртки, у яких ходить багато будівельників.
— Де твій мобільний? — сказав Браян.
Нед, скривившись, сягнув у праву кишеню своїх вельветових штанів і передав Браянові телефон-«розкладачку».
Браян розкрив його та прогортав історію викликів, а тоді — повідомлення.
— Коли ви приїхали? — запитав він.
— Десь о дев’ятій, — відповів Нед.
Браян відкрив одне з його повідомлень.
— Ти написав комусь: «Ми знайшли В». Що це означає?
— Дружина Перлоффа була Ціллю В. Ти — Ціль А. — Він стомлено кивнув на Рейчел. — Вона — Б.
Знову заревла дитина, приглушена склом і відстанню.
— Де Хая? — спитала Рейчел.
— Зв’язана нагорі, — повідомив Нед. — В одній кімнаті з дитиною. Дитина в колисці, а вилізти звідти не може: ще замала. Вони нікуди не втечуть.
Браян знову перевірив історію викликів, а тоді — повідомлення. Поклав телефон у кишеню.
— Жодного повідомлення чи дзвінка від пів на десяту. Чому?
— Не було про що звітувати. Ми чекали на вас, Браяне. Не думали, що ви з’явитесь.
— Як тебе звати? — спитала Рейчел.
— А яка різниця? — відказав Нед.
Із цим Рейчел геть не могла посперечатися.
Браян поцікавився:
— Як ви знайшли це місце?
Нед кілька разів кліпнув і засичав від болю, змінивши своє положення на сходах.
— Через доки підставної корпорації на ноуті твоєї партнерки. Цей будинок купила та сама компанія, що два роки тому орендувала у Джакарті гірничі зонди.
— Де ще ви шукаєте?
— Звиняй, — відповів Нед. — Навіть якби я міг тобі допомогти — а зараз я б, імовірно, виклав усе, що знаю, за пляшку води, — я в курсі лише того, що стосується мого проєкту та мого відділу, і більше нічого.
Рейчел дістала з «ровера» пляшку води й підійшла до Неда, щоб передати її йому, та він саме вовтузився однією рукою зі своїм гаманцем, витягаючи з нього фотографію. Нед кинув гаманець на ґанок. Тепер Рейчел, якщо їй по-справжньому хотілося це знати, могла підняти його й поглянути на Недові водійські права, щоб дізнатись його ім’я. Вона залишила гаманець на ґанку.
Беручи пляшку води, Нед передав їй фотографію.
Там було зображено біляву дівчинку років одинадцяти-дванадцяти із широким підборіддям, великими очима й невпевненою усмішкою. Однією рукою вона обіймала хлопчика з каштановим волоссям, на кілька років молодшого за себе; він мав Недові маленькі губи й широкий ніс. Хлопчик усміхався ширше та впевненіше, ніж його сестра.
— Це мої діти.
Браян поглянув на фото.
— Прибери цю хрінь.
Нед уп’явся поглядом у вічі Рейчел і продовжив так, наче Браян і не говорив.
— Знаєте, Кейлі, тобто моя дівчинка, вона реально розумна. Вона заснувала програму «Великі друзі» у своїй школі. Там…
— Припини, — сказала Рейчел.
— …знаєте, старші діти, такі, як вона, стають менторами для першачків і другокласників, починають із ними дружити, щоб вони не боялися. Це все Кейлі придумала. У неї величезне серце.
— Припини, — повторила Рейчел.
Нед ковтнув води.
— А, гм, Джейкоб, тобто мій хлопчик, він…
Браян наставив на Неда дробовик.
— Завали їбало!
— Гаразд! — Нед трохи облив собі водою коліна. Він гадав, що Браян зараз натисне на спусковий гачок. — Гаразд, гаразд.
Рейчел побачила, як він із дрожем випив іще води, і силою волі спробувала зробити своє серце жорсткішим і меншим, але марно.
Нед випив іще трохи води й кілька разів облизав губи.
— Дякую, Рейчел.
Раптом їй захотілося не дивитися йому в очі.
— Мене звати… — заговорив він до неї.
— Не смій, — прошепотіла вона. — Не смій.
Тепер вона зазирнула в очі йому, а він — їй, і він дивився на неї довго, достатньо довго, щоб вона побачила в ньому як маленького хлопчика, так і жахливого чоловіка. А тоді він покірно опустив повіки.
Браян підійшов до краю пагорба, підняв руку й викинув Недів мобільний високою дугою, що закінчилася гучним падінням у річку. Браян заговорив, стоячи до них спиною:
— Що нам із тобою робити, чоловіче?
— Я сам про це думав.
Браян повернувся.
— Не сумніваюся.
— Ви не вбивці.
Браян схилив голову в бік Ларса.
— Отой твій дорожній пес може із цим посперечатися.
— Він наставив пістолет на твою дружину. Він був прямою загрозою. Ти зробив те, що мусив. Це не те, що когось стратити. Геть, геть не те.
— Що б ти зробив, бувши нами? — запитала Рейчел.
— О, тоді ви вже були б мертві, — сказав Нед. — Але я вже давно розлучився зі своєю душею, Рейчел. Твоя досі при тобі. — Нед знову змінив положення на сходах. — Байдуже, вб’єте ви мене чи зв’яжете: результат буде однаковий. Компанія пошле ще одну команду, якщо досі не послала. Я їй до сраки. Я ж, блін, просто робоча коняка. Живим мене знайдуть чи мертвим, історія залишиться однаковою: вона продовжить на вас полювати. Може, мене відвезуть до лікаря, а може, й ні, та гонитву за вами вона продовжить. Я хочу сказати ось що: якщо ви залишите мене живим, кінцевий результат буде такий самий, яким він буде, якщо ви мене вб’єте. От тільки, якщо ви холоднокровно мене вб’єте, вам ще доведеться щовечора дивитись у дзеркало.
Браян і Рейчел замислилися над цим і перезирнулися.
Нед поволі підвівся, спираючись на колону праворуч від зламаних перил.
— Ти що? — заговорив Браян.
— Якщо вже помирати, то радше стоячи.
Браян кинув дикий погляд на Рейчел, а вона кинула дикий погляд на нього. Нед мав рацію: застрелити його й Ларса було легко, коли про це ніколи було думати. Зате тепер…
Нагорі заревіла дитина. Цього разу пронизливіше, розпачливіше.
Браян сказав:
— Це якось недобре. Не хочеш її перевірити?
Рейчел поняття зеленого не мала, як перевіряти стан дитини. Вона навіть ніколи не сиділа з дітьми. А думка про те, що вона застрягне там, якщо тут, унизу, щось піде не так, жахала більше за необхідність нести варту.
— Я залишуся з ним.
Браян кивнув.
— Як ворухнеться, застрель його нахрін.
«Тобі легко казати».
— Звісно, — озвалася вона.