У Східній Європі все було ще більш заплутано. Чехи та словаки скористалися присутністю німців, щоб утілити омріяні проєкти сепаратистських партій довоєнного часу й оголосити номінально незалежні держави. У Польщі німці не шукали колаборантів; однак далі на північ — у державах Прибалтики й навіть у Фінляндії — Вермахт спочатку вітали як альтернативу окупації та поглиненню Радянським Союзом. Особливо намагалися обернути німецьку окупацію після 1941 року на свою користь українці, щоб забезпечити свою довгоочікувану незалежність, а на території Східної Галичини та Західної України розгорнулося криваве громадянське протистояння між українськими та польськими партизанами як під антинацистськими, так і під антирадянськими гаслами. За таких обставин визначення чітких меж між ідеологічною боротьбою, міжетнічними конфліктами та боротьбою за політичну незалежність втрачало сенс, не в останню чергу для місцевого населення, котре в будь-якому разі ставало першою жертвою цих протистоянь.
Поляки й українці воювали або спільно проти Вермахту, Червоної армії, або одне з одним залежно від місця та моменту. У Польщі цей конфлікт, що після 1944 року переріс у партизанську війну проти комуністичної держави, у 1945‒1948 роках забрав життя близько 30 тисяч поляків. В Україні під радянською окупацією останнього повстанського провідника Романа Шухевича вбили під Львовом у 1950 році, хоча нерегулярна антирадянська діяльність тривала й кілька років по тому, зокрема в Україні та Естонії.
Однак саме на Балканах Друга світова війна постала передусім як громадянська війна, до того ж ще й небачено кривава. Звичні ярлики — «колаборанта» або ж «учасника руху Опору» — у Югославії трактували особливо розмито. Ким був Дража Михайлович, сербський очільник партизанського руху «четників»[23]? Патріотом? Борцем з агресором? Колаборантом? Що змушувало людей братися за зброю? Опір (німецьким, італійським) окупантам? Жага помсти внутрішнім політичним ворогам часів міжвоєнної Югославської держави? Міжетнічні конфлікти між сербами, хорватами та мусульманами? Про- чи антикомуністичні цілі? Багато людей мали більше ніж один мотив.
Режим усташів Анте Павелича в хорватській маріонетковій державі винищував сербів (понад 200 тисяч) та мусульман. Але партизани-роялісти Михайловича (здебільшого серби) також убивали мусульман. Саме тому задля самозахисту боснійські мусульмани іноді співпрацювали з німецькими загонами. Партизани-комуністи Тіто, незважаючи на власну стратегічну мету звільнити Югославію від німецьких та італійських військ, насамперед вкладали час та ресурси в боротьбу з четниками — не в останню чергу тому, що ця мета була для них досяжною. Мілован Джилас на власні очі бачив, що таке справжня війна та опір в окупованій Югославії. Через десять років після тих подій, встигнувши розчаруватися в результаті протистояння між партизанами й четниками, у якому сам він зіграв героїчну роль, Джилас писав: «Обидві армії годинами могли видряпуватися скелястими кручами на якесь гірське вістря на висоті дві тисячі метрів посеред голодного, поневоленого краю, що стікає кров’ю, щоб урятуватися від смерті або знищити жменьку своїх співвітчизників, часто сусідів. Я подумав: так от на що обернулися всі наші мудрування та уявлення про боротьбу робітників і селян проти буржуазії».
Південніше Греція, як і Югославія, переживала Другу світову війну як низку вторгнень, окупацій, опору, репресій та громадянських конфліктів, які завершилися п’ятьма тижнями протистояння між комуністами та британськими силами, що підтримували роялістів, в Афінах у грудні 1944 року, після чого в лютому 1945 року було укладене перемир’я. Однак у 1946 році бої розпочалися знову і тривали ще три роки, аж до розгрому комуністів на їхніх високогірних північних позиціях. Поза сумнівом, грецький рух Опору італійцям та німцям був більш успішним, аніж аналогічні рухи у Франції чи Італії, про які відомо більше (у 1943‒1944 роках грецьким партизанам вдалося вбити чи поранити понад 6 тисяч німецьких солдатів), але і шкода, якої цей рух завдав самим грекам, також не мала собі рівних. Партизани КПГ[24] (комуністи) та королівський уряд в Афінах, підтримуваний Заходом, тримали в страху селища, знищували засоби зв’язку та розділили країну на багато років. Коли у вересні 1949 року бойові дії припинилися, 10% населення залишилося без даху над головою. Громадянська війна в Греції оминула чимало нюансів етнічного протистояння, яке характеризувало війни в Югославії та Україні[25], однак за кількістю людських жертв вона мала значно вищу ціну.
23
«Четники» запозичили свою назву від загонів горців-партизанів, які боролися проти османських правителів Сербії у XVIII столітті.
25
Але бували і винятки: опортуністична підтримка анексії комуністичною Болгарією етнічних слов’янських регіонів Північної Греції з боку грецьких комуністів мало допомогла їм досягти своєї мети.