Косовські албанці, 21 березня 1999 року. На останньому етапі Югославських воєн Мілошевич намагався терором змусити албанську спільноту виїхати. Це відверте впровадження етнічної чистки зумовило збройне втручання НАТО (нехай і з запізненням) — уперше в історії Альянсу.
Жертви бійні в Сребрениці в липні 1995 року. Сербські бойовики під проводом Ратка Младича вивели 7400 боснійських чоловіків і хлопців з міста та розстріляли, тимчасом як за цим споглядав озброєний нідерландський миротворчий контингент ООН.
Туреччина — переважно мусульманська країна в Малій Азії — має виразно європейське «покликання». На цьому фото прихильники прем’єр-міністра Ердогана вітають його прапорами Туреччини та ЄС під час його повернення до Анкари в грудні 2004 року, після того як він домовився з ЄС про дату початку переговорів щодо членства.
Франція як одна з країн-засновниць ЄС відхилила проект «Європейської Конституції» на загальнонаціональному референдумі в травні 2005 року. Деякі французькі виборці боялися, що євросоюзівських правил буде замало; інші — що забагато. Багато хто, насамперед Туреччина, просто боявся, що буде забагато Європи.
Йорг Гайдер, лідер австрійської ультраправої Партії свободи. Попри поодинокі огріхи, Гайдер успішно дистанціювався від нацистського минулого Австрії, водночас нападаючи на інші партії та «іноземну наволоч». На фото підпис: «Він вам не брехав!».
«Голосуйте по-данськи!» — Піа Кьорсгаард, лідерка Данської народної партії, яка одержала 12% голосів на виборах у 2001 році. Навіть у Скандинавії популізм нового типу спонукав мейнстримні партії продемонструвати свою «жорсткість» й обмежити надання притулку та прав іноземцям.
«Третій шлях» Тоні Блера між європейською «моделлю» та необмеженим ринком, як і його намагання лавірувати між ЄС й «особливими відносинами» Лондона з Вашингтоном, мав обмежений успіх. Коли у бритів була така можливість, багато хто їхав по медичні послуги на континент.
Марокканці в андалусійському місті Альмерія протестують проти іспанського расизму, лютий 2000 року. Тимчасом як Західна Європа дедалі більше ставала мультикультурною, випадки прояву упереджень і напруження все одно траплялися доволі часто, зокрема вздовж дірявого середземноморського кордону ЄС.
Вихідці із Сомалі перед собором Санта-Марія Новелла, Флоренція, 1997 рік. Станом на 2000 рік у ЄС проживало близько п’ятнадцяти мільйонів мусульман. Серед усіх релігій Європи іслам поширювався найшвидше: за іронією долі, це було спадщиною імперського минулого християнської Європи.
Жак Ширак на церемонії вшанування пам’яті 13 тисяч паризьких євреїв, заарештованих у липні 1942 року. До його великої честі Ширак був першим французьким президентом, який визнав роль Франції в «Остаточному вирішенні»: він оголосив ці роковини днем «скорботи та сорому для французів».
Канцлер Німеччини Ґергард Шредер виступає з нагоди шістдесятих роковин звільнення Аушвіцу. Винищення європейських євреїв під час війни, помітно відсутнє в суспільній свідомості в перші післявоєнні десятиліття, стало центром європейської офіційної пам’яті — у Німеччині та в усіх інших країнах.