Антін Мухарський
Після злучення тварина сумна
Передмова автора
«Post coitum animal triste esb» («Після злучення тварина сумна») — цей латинський вислів цілком стосується феномену сучасного буття, який зветься «секс без кохання», або, як казав Еріх Фромм: «Статевий акт задля досягнення пікового переживання, граничного збудження, що хвилює і дарує насолоду, але згодом переростає у неминуче розчарування, є свідченням бажання «володіти», а не «бути», бо в ньому відсутня така духовна категорія як «любов».
Зрештою, не тільки про секс мова, а про все, що нас оточує і прирікає до схеми, в якій принцип «володіння» домінує над принципом «буття». У бажанні володіти ми зрікаємось самих себе й занурюємось у споживацьку лихоманку, в якій тонуть наші мрії, почуття, тонкі душевні вібрації, потяг до прекрасного, до самозаглиблення і самовдосконалення, до відчуття простої насолоди від прохолодного вітерцю на щоках чи споглядання засніженої соснової гілки. Матеріальний світ цупко тримає нас у своїх пазурах, прирікаючи позбуватися свого духовного «Я». Але не того «Я», що дорівнює сентенції «Я — це те, що я маю», але того, де «Я — це те, чим я є».
Цей одвічний антагонізм, який набув піку свого протистояння у моєму особистому житті, і призвів у якийсь момент до того, що я, втікши від міського гамору, спробував наодинці із собою довести до кінця одну творчу справу, яку задумав ще наприкінці 1990-х. А саме — дописати три повісті, які хоч якось відображають стан речей у тому проміжку буття, в якому мені випало жити на цій землі, коли мармизи моїх співплемінників та й більшості землян «сумні», наче у тої скотини, яку трахнули без її волі.
Повісті неоднозначні, інколи досить радикальні. Читання їх людям з обмеженими розумовими можливостями, браком культури, освіти, виховання (а таких у наш час повно) КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЕНО, бо може призвести до непередбачуваних наслідків.
Задумані й написані у період з 1998-го по 2012 рік, вони й досі (як на мою думку) не втратили своєї актуальності, а тому я наважуюся винести їх на суд читача.
Вживання ненормативної лексики, а також сцени насилля та сексуальних збочень не є самоціллю чи формою епатажу, а органічно випливають з усіх внутрішніх мотивацій героїв як неодмінна складова їх характерів та сюжетних колізій, у яких вони опиняються.
Приємного читання.
З повагою, Автор.
Данєцкій X ...
або
Чому ви не любите «данєцкіх»?
В основу сюжету покладено реальні події, що відбулися в Києві навесні 1998 року.
Ти маєш зробити добро зі зла, тому що його більше нема з чого зробити.
Реліз легендарного музичного альбому Михайла Круга «Мадам» розпочався весною 1998 року, хоча пісня «Владімірскій централ» вже звучала з усіх динаміків колишнього СРСР.
Статевий член перебуває у стані ерекції доти, доки чоловік відчуває збудження і бажання. І, якщо якась причина заважає відчувати збудження, то чоловік не має нічого. Ерекцію, на відміну від усіх інших видів поведінки, неможливо ні підробити, ні зобразити.
Пролог
Конча-Заспа.
15 березня 1998 р.
4 год. 38 хв.
— Вона відкусила йому хуй...
— Та не може цього бути!
— А я тобі кажу точно. Вона відкусила у нього хуй, а він її забив ногами.
У центрі великої спальної кімнати стояло двоє кремезних хлопців у темних дорогих костюмах. На паркетній підлозі ногами на килимку, простеленому перед широким ліжком, лежала мертва жінка.
Вона лежала долілиць, прикриваючи рукою голову, з-під якої по підлозі розпливалася широка калюжа крові. Кров була і на ліжку, і по всій кімнаті. Небіжчиця мала чудові форми, здавалося, навіть умираючи, вона потурбувалася про те, щоб виглядати елегантно, і прийняла граціозну позу. Золотаве волосся розсипалося по плечах, а пасма, що потопали в калюжі крові, злиплися і потемніли.
Один із хлопців, закуривши сигарету, підійшов до жінки й ногою перевернув її на спину. Носком тупомордого черевика він обережно дотикнувся до підборіддя небіжчиці й відкрив їй рота.
— Та ти подивися, тут теж повно крові...
— Ну то й що? Може, він просто вибив їй зуба.
— Та ні, зуби всі цілі.
Хлопець ще раз зазирнув жінці у рота, немовби шукаючи там якусь абищицю і, не знайшовши, злегка ногою відштовхнув її голову від себе. Відтак затягнувся сигаретою, роздивляючись увесь той розгардіяш, який панував у кімнаті.
— Це точно, — сказав він. — Подивись, яка кров біжить у неї з голови.
— Яка кров? — другий і досі не рушав з місця та жував собі гумку.
— Світла кров, артеріальна. А тепер подивися на кров у ванній кімнаті, на ліжку, на ту кров, що в неї на обличчі. Бачиш різницю?
— Там темна кров.
— Правильно. То кров венозна. То його кров.
— Такий випадок був у Бучанській колонії пару років тому...
— Я знаю. Хлопа хотіли опустити, а він узяв і відкусив комусь член.
— От тобі й догулявся із своїми блядями...
— Так, закрили тему, бо мені ці розмови не подобаються. Ти краще скажи, що нам з нею робити?
— А я звідки знаю? Ніяких вказівок не було.
— Отож-бо!
Другий молодик підійшов до відчинених дверей ванної кімнати і, зазирнувши туди, аж йокнув:
— Ну та й крові натекло!
— Так, не позаздриш Сєрому, — обізвався напарник, глибоко затягнувшись димом, і кинув недопалок просто у калюжу крові. Недопалок зашкварчав і погаснув. — Ну, добре! Як не було вказівок, то діємо за звичною схемою.
— Послухай, Чілі, а може все-таки дочекаємося вказівок?
— Не варто. Трупак у будинку — подарунок для ментів. На біса нам ті проблеми? Як не було вказівок, то річ ясна. Тягни мішок!
— А може, без мішка?
— Коли хочеш, то давай без мішка. Тільки ти бери з голови, бо мені не дуже хочеться поганити краватку у крові.
— Ні. Піду краще по мішок.
Той, що лишився, знову наблизився до мертвої жінки і зазирнув їй у обличчя.
— Красива, зараза.
За дві хвилини до кімнати з перекинутим через плече зеленим пластиковим мішком зайшов його товариш.
— А красива, правда? — запитав у нього.
Колега цикнув зубом. Хлопці обережно, так, щоб не заляпатися кров'ю, підняли «трупак» з підлоги і почали пакувати. Потім, ухопивши мішок за краєчки, потягли його геть.
Вибравшись надвір через чорниці хід, молодики поперли неширокою, брукованою червоними цеглинами стежкою до блоку, де були гаражі з майстернями.
За спинами лишився чотириповерховий будинок, мурований у староанглійському стилі. Там, на третьому поверсі в одній з кімнат, жевріло світло, ледь пробиваючись крізь різнокольорові скельця вітражів, якими було забрано вікна.
Діставшись гаражних воріт, хлопці поклали мішок на землю, і один з них заходився копирсатися в замку. Коли ворота піддалися, хлопці знову вхопили мішок і зникли всередині.