— А я кажу, що Київ, блядь, то повна провінція! Москва пішла вперед на двадцять років!
Розхристаний безнадійно махнув на неї рукою і, бовкнувши у мікрофон: «Расія гуляє», продовжив:
— У той час, як стоять заводи, і в нас у країні майже нічого не виробляється, ми — люди культури — робимо велику справу і народжуємо вітчизняний шоу-бізнес. Ми починали з маленького приміщення, яке орендували на мотоциклетному заводі, а тепер маємо і власний павільйон для зйомок, і найкращу у світі апаратуру, і найкращих у світі фахівців. Ще п'ять років тому на банківському рахунку у нас лежало сто п'ятдесят доларів, а тепер ми запросто можемо запросити у гості до цього найкращого в Києві нічного клубу своїх добрих друзів і колег з інших каналів.
— Ура-а-а-а! — заволав хтось із дальніх столиків козлячим тенорком, у якому легко було розпізнати голос популярного телеведучого ток-шоу «Паб Сизий пес» Коті Петренка.
— Котю, не будь підарасом, я тебе прошу, якщо ти обкурився, то хоч поводься пристойно. Тут тобі не телебачення!
Столиками пробіг легкий сміх. Дехто був і не такий п'ятій, щоб не оцінити дотепного жарту оратора. Той продовжував:
— З'являється талановита молодь. Сьогодні ви бачили наших вихованців: Юрка Гурченка, Олю Примакову, гурт «Вода-життя» і шоу-балет «Арт-денс». Ви бачили, які вони талановиті люди. Ми з ними піднімемось круто, і в цьому сумнівів немає.
— Му-да-ки! — по складах і голосно, так, щоб чули всі, прорікла п'яна московська землячка, але оратор, вочевидь призвичаївшись до її епатажної поведінки, наче не звертав на те уваги.
— Зараз ми знімаємо три кліпи, які вийдуть в ефір наступного місяця, і тоді ви побачите наш рівень. MTV відпочиває. У нас працюють найкращі українські кліпмейкери і стилісти. Режисер Єгор Сьомов придумав нам новий імідж. А він, як ви знаєте, сьогодні перший в Україні!
Режисер Єгор Сьомов не чув оратора, бо був п'яний, як квач, і зависав біля бару зі своєю дружиною, актрисою та манекенницею Сніжаною Бровко — підірваною на усю голову, лисою (голеною наголо) чувіхою майже під два метри зростом. Сніжана теж була «готова», а ще трохи обкурена, і все Намагалася загасити сигарету у вусі свого чоловіка, раз у раз приговорюючи: «Та ти ніхто і звати тебе ніяк... Якби не я, то ти б уже давно помер би під парканом!» Єгор з тривогою крутив головою, ухиляючись від її недопалка та ідіотських повчань, аж поки, не витримавши п'яного пресингу, не побіг куди подалі від цієї стервозної бабери.
Спіч тривав.
— А тепер, дорогі друзі, сюрприз! — заявив оратор. — Так би мовити, апофеоз нашого свята! Прошу вимкнути світло!
«Мудило» у повній темряві гаркнув у мікрофон «раз, два, три!», і тієї ж миті з правої куліси під музичний супровід «Хеппі бездей ту ю» на сріблястому візку вивезли гігантський торт, на верхівці якого палали п'ять товстенних свічок. Продюсер підійшов до торту і щосили дмухнув на вогонь. Вогонь колихнувся і загас.
«З днем народження, канале!» У-у-у-у-у, Я вас всіх люблю-у-у-у!» — заволав наостанок, сходячи зі сцени під бурхливі оплески і віддаючи мікрофон ведучому Юрі Горбункову.
— Ну що ж, дорогі друзі, — продовжив той, — як казав великий лікар десятого століття Ібн Сінна Авіценна: «Кілокалорії, спожиті у вигляді святкового торту, на тлущ не перетворюються»! (Легкий сміх в залі). Тому можете дозволити собі зайвий шматочок цього солодкого шедевру, а я нагадую, що у нас попереду виступ самої Примадонни... (бурхливі оплески в залі), а поки що на сцені балет «Арт-денс» під керівництвом Міті Хуліденко!
Зачулися вступні сурми композиції Горана Бреговича «Калашніков», і на сцену вибігли з півтора десятка веселих молодих людей у строкатих костюмах. Гості ж, мляво поплескавши в долоні, потяглися до торту.
Як чоловік опинився у нічному клубі, він не пам'ятав. З самого ранку він почав нюхати білий порошок, а коли він це робив, то в нього ставалися провали в пам'яті. Згадував лишень, мов крізь туман, як хтось його тягнув за рукав примовляючи при тому: «Поїхали, буде весело...»
Він не те, щоб не хотів сюди їхати, він просто не хотів їхати нікуди. Він хотів поїхати до себе в заміський будинок, взяти дорогою курв і нюхати там з ними білий порошок, нюхати і пити, пити й нюхати, носитися домом, стріляти з автоматів по місяцю, плигати у басейн, трахатись, бити посуд, щось волати до повного очманіння. Але друзі посадили його в авто, мотивуючи тим, що «найкращі курви Києва там!» І ось він в «Голівуді».
Один з друзів дістав із кишені невелику срібну табакерку, протер ліктем піджака поліровану поверхню столу і сипонув на неї з табакерки трохи білого порошку. Розділив кредитною карткою «Віза» купку навпіл і виклав з порошку дві доріжки. Відтак витяг з кишені нову стодоларову купюру і згорнув її у тугу трубочку.
Встромивши трубочку у праву ніздрю, втягнув у себе спершу одну доріжку білого порошку, а потім, змінивши ніздрю, увібрав і другу. Проробивши це, друг захекався, крекнув і на очах у нього виступили сльози, а самі очі миттєво і натужно почервоніли.
— Будеш? — спитав у чоловіка, збираючи пальцем зі столу залишки білого порошку і натираючи ними верхні ясна, але той його не чув.
У ту мить чоловікові було видіння.
Йому примарилася Африка. Він затих у своєму кріслі, витягнув ноги і зачаївся, поводячи тільки очима туди-сюди. Люди зникли, натомість з'явилися олені, бізони, мавпи і жирафихи з носорогами. Носороги у дорогих костюмах були як у броні, а жирафихи у леопардових манто. Хто з тарілками у руках, хто з келихами, хто з сигаретами.! Чоловікові здалося, що очі його набули таємничої здатності бачити крізь тіла й стіни, а вуха — розуміти звірину мову. На невеликому помості, що скидався на гірське плато, билися у конвульсіях чотири руді койоти. На денс-майданчику велике стадо антилоп товкло ногами пожовклі трави.
Ось, здалося чоловікові, бачить він, що заховався у туалеті рогатий олень. Витяг з кишені товсту цигарку, запалив, зацмулив з кимось на пару, і от уже в оленя з-під шкіри пробиваються, лізуть на світ чорні крила. Зірвався, полетів, встряг у натовп своїми рогами і вже з кимось б'ється. А оно трохи подалі ладна самичка у білих штанях зі своїм кнурякою. Дивиться на неї всохлий борсук, очей відірвати не може, а підійти — зась! Боїться кнуряки. А самичка, самичка... Довгонога, струнка, живіт з-під коротенької маечки визира... Руки над головою підняла і в'ються ті руки, мов паруються навесні закохані змії.
А он, неподалік за столиком — пес. Ще декілька хвилин тому то був відомий естрадний співак, Народний артист України, а тепер — пес. Поруч з ним дружина — лисиця у чорнобурках. За спиною у пса в'ється якась потворна тінь. Та тінь щось постійно сичить псові на вухо, і пес ковтає слину і благально дивиться на дружину: «Ну, хоча б краплиночку, люба!» — шипить підшитий алкоголік.
— Коханий! — відповідає йому лисиця, — ти ж знаєш, що тобі не можна, ти ж ліки п'єш. Один ковток, і ти — мертвий!
Але пес не слухає лисиці... Чкурить кудись убік і за десять хвилин повертається справді «мертвий». «Скотиняка!» — і знов лисиці тягти на собі цього миршавого пса у лігво...
Дива відбуваються у цьому «Голівуді», де люди легко втрачають людську подобу і перетворюються на справжніх тварин. Гибле місце, побудоване на кістках. Епіцентр трагедії 1961 року, коли селевий потік з Бабиного Яру знищив усю Куренівку.
Чоловікові здалось, що він втрачає розум і божеволіє. Він заплющив очі й провів по чолу рукою. Крізь розчепірені пальці подивився довкіль себе. Видіння не щезали.
Нараз музика замовкла, і чотири койоти, що створювали електронний гамір, звалили зі сцени, і на ній знову з'явився пінгвін-шоумен у чорному смокінгу. Чоловікові захотілося у нього чимось запузирити, і він уже ухопився за пляшку... Але тут пінгвін прорік якісь слова, і увесь найт-клуб струсонув страшний крик: «Примадонна-а-а-а-а!»