«Лящ зовсім збожеволів. Примушує нас ловити якихось своїх блядей», — зачувши ці слова, вона відчула, як кров ударила їй у голову, і відтоді сиділа нерухомо.
Вона стала перед ним мовчазна. Стояла і дивилася просто в очі. Він теж мовчав.
— Ось ми і зустрілись, — нарешті сказав він.
— Негайно відвезіть мене додому.
— Добре, тебе відвезуть, але спершу я хочу з тобою поговорити.
— Мені нема про що з тобою, говорити.
— А мені є. Сідай, будь ласка.
Мовчазна і підтягнута, у своєму темно-синьому пальті із двома рядами срібних ґудзиків, опустилася у невеличкий фотель біля каміну. Він теж сів у крісло, якраз навпроти неї. Чоловікові здалося, що вона слухає, і він почав шукати ту єдину, необхідну фразу, з якої почати розмову. Він, власне, був не майстер до балачок. Проте, як здалося чоловікові, він знайшов ту фразу, і звучала вона приблизно так: «Я закохався у тебе і хочу, щоб ти була поруч зі мною. Мені вже тридцять три роки і я багато чого маю... Але мені потрібна родина. Проста нормальна родина, діти... Я втомився від самотності й порожнечі, що мене оточують. Благаю тебе, не полишай мене, вислухай і дай мені шанс». Проте тепер, коли вона стала перед ним, ті прості слова загубилися в його голові, і чоловіка лихоманило, як у гарячці.
— Повір, — почав він і зробив широку паузу, — я не хотів, щоб так вийшло...
— Як вийшло? — різко і голосно перепитала вона.
— Ну, так, як вийшло...
— А як вийшло?
Чоловік затнувся і почав покусувати нижню губу. Він відчував, що розмови не вийде. Знову повисла напружена мовчанка. Чоловік дивився на свої руки, жінка дивилася на чоловіка.
— Відвезіть мене додому, — знову стиха крізь зуби мовила вона.
Чоловік мовчав. Він уже згадав ті слова, які приготував заздалегідь, чекаючи на зустріч з нею: «Я люблю тебе і хочу, щоб ти була поруч зі мною». Але тепер вони видалися йому такими безглуздими, як діалоги з латиноамериканських телесеріалів типу «Красуня і чудовисько».
А й справді — «мовчазне чудовисько», а навпроти — тендітна красуня.
Опустивши очі додолу, він дивився на свої руки і відчував, що йому протистояла сила, об яку, мов тонкі шпички, ламалися усі його слова. Чоловік підвів очі і зустрівся з її поглядом, сповненим вогненної ненависті. О, з таким поглядом він часто зустрічався у своєму житті. Можливо, він не знав, що робити з поглядом, у якому сяяла любов, а от що робити з поглядом, у якому світилась ненависть, чоловік знав добре. Чоловік посміхнувся і розслабився.
— Ти звідси нікуди не поїдеш! — мовив він. — Тут я наказую, що кому робити. Зваж на це. Зараз нам принесуть вечерю, а потім я відведу тебе до твоєї спальні. Ти залишишся тут, бо мені так хочеться. І не дивися на мене, мов хижий звір, я тебе не боюся.
З тими словами чоловік узяв зі столика телефон і наказав подавати вечерю.
Через хвилину на срібному візку вкотили у камінний зал вечерю.
— Що будеш пити? — спитав чоловік у неї.
— Нічого, — спокійно відказала вона.
— Залиште горілки й сухого червоного вина, — наказав він прислузі. — Ти будеш пити червоне сухе вино, а я вип'ю горілки.
Коли він наливав вино і горілку в келихи, вона побачила, що у нього тремтять руки. І раптом зрозуміла, що цей чоловік слабкий. За усією цією впевненістю, гучним тоном, яким він віддавав накази, ховалися розгубленість і хаос, що царювали в його душі. Сила лише прикривала внутрішню непевність у собі й своїх діях. Від тих думок жінка теж посміхнулася. Тепер в очах у неї не було ненависті, в них сяяла зневага до чоловіка, котрий уявив себе її владарем.
— Ну, добре! — погодилася вона — І я вип'ю горілки. Наливай, «данєцкій»! Як хоч звати тебе?
— Сергій!
— Сєрьожа...
Чоловік наповнив два келишки і один подав їй.
— То за що будемо пити?
— За знайомство! — вона разом перехилила келишок. Випив і чоловік.
— Ну, що, ти хочеш мене? — запитала вона прямо, і очі в неї запалали дивним блиском. Чоловікові навіть здалося, що з неї спала машкара набундюченої злюки і тепер перед ним сидить нормальна людина, з якою можна було про щось поговорити.
Він би і хотів відповісти: «Ні, я тебе не хочу. Я хочу просто сидіти й розмовляти з тобою, дивитися у твої очі і, можливо, сказати тобі ті слова, які приготував, чекаючи на тебе». Але взяв сумнів, що вона його правильно зрозуміє. У голові, у грудях, у всьому єстві сиділо ідіотське переконання, що чоловік мусить бути справжнім чоловіком, а надто наодинці з жінкою. І чоловік учинив цілком по-чоловічому. Він сказав:
— Так, я хочу тебе.
І знову здалося, що десь у повітрі війнуло присмаком дешевих телесеріалів та глянцевих журналів.
Усе відбувалося зовсім не так, як він того хотів. Не було тихої розмови очі в очі, не було можливості, трохи розслабившись, відкрити їй своє серце. Знову, чорт забирай, вона поводилася так, як хотіла.
— Ну, то наливай ще по одній і ходімо до тебе нагору, — сказала жінка і потягнулася усім тілом. — У мене вже півроку не було чоловіка, а у тебе тут так затишно. Ти знаєш, я поводилася, як дурепа. Мені соромно і ні про що не хочеться тепер говорити. Вибач, коли можеш. Я, правда, хочу спати і мені потрібен сильний чоловік. Ти ж сильний?
Вони піднялися нагору. У велику спальню, де стояло розкішне ліжко, а на вікнах були теракотові портьєри.
— Я зараз, — і за мить зникла у ванній кімнаті.
З-за дверей почувся плюскіт води, а через декілька хвилин вона вийшла з ванної, прикрившись самим лише білим махровим рушником.
Далі почався сон.
Вона текла по чоловікові ручаями. Її вуста дотикалися до нього, мов прохолодні пелюстки орхідей, довгі пальці пестили і голубили, пурхали, мов метелики, зриваючи з чоловіка одіж. Вона притискалася до чоловіка усім тілом, а він напружувався, наливався потугою, і в грудях у нього народжувався вулкан.
Коли вони опускалися на ліжко, і чоловік захотів стати її володарем, вона вперлася руками у його груди і ніжно промовила:
— Зажди, мені хочеться зробити тобі приємно.
Сяючи зволоженими очима, хитнулася вона вбік, стекла, перебираючи вустами по грудях і животу вниз. Чоловік відчув жагучий дотик вологих жіночих вуст й в знемозі закрив очі, відкинувшись головою на ліжко. Вона робила неймовірне. Такого щастя і такої насолоди чоловік не звідував ніколи. Йому здалося, що цілі сонми янголів підхопили його на свої крила і несуть у високу далечінь. Їхні крильця б'ються і лоскочуть спину, потилицю, ноги, а поруч звучать хорали, і з грудей у чоловіка вирвалася солодка пісня.
Але та пісня нараз перетворилася на шалений крик. Мільйони, мільярди вогняних куль вдарили в голову, і чоловікові здалося, що в нього розірвався череп. Не тямлячи, що сталося, він за мить побачив дике обличчя не янгола, а демона із скривавленою пащею, який, вихаркнувши із себе кавалок живої плоті, що стікав кров'ю, крізь зуби хижо процідив:
— На, удавися своїм хуєм, тупий данєцкій дебіл!
І тоді він вдарив демона у обличчя. Він бив по тому обличчю ногами, руками, усім тілом. Бив до скону, аж поки той не затихнув на підлозі, заломивши руку за голову.
Усе те згадував чоловік, сидячи тепер один у порожній квартирі біля барної стійки.
Біль унизу живота, здавалося, трохи втамувався, перетворився на одну монотонну кантилену, не спалахував і не бився, накочуючи хвилею темряви.
Поволі чоловік опустив праву руку у кишеню пальта і витяг мобільний телефон, витягнув зубами антену, набрав великим пальцем соль-мі-соль-до-фа-дієз-ре-фа і підніс слухавку до вуха.