Пам'ятаєте землетрус у грудні 1988 року в Спітаку в Арменії — 25 тисяч загинуло, майже півмільйона без даху? Уся країна допомагала, та що там країна — увесь світ! Так от йому з хлопцями так якось дуже вдало вийшло «розвантажити» два літака з гуманітарною допомогою з Європи, саме у Донецькому аеропорту. Вибрати звідти харч — консерви, сухе молоко, ліки, а ще палатки, теплі ковдри та безліч різного західноєвропейського краму, а у Спітак під виглядом гуманітарної допомоги з Заходу відправити клумаки із уживаним одягом, який позбирали у всій Донецькій та Луганській областях. То був перший капітал. А потім поїхало-закрутилося! Перший мільйон баксів готівкою він тримав у руках навесні 1992 року, коли разом із друзями відправив з Одеси до Італії пароплав, набитий кольоровими металами. До речі, пароплав теж був вже проданий на металобрухт. Розпилювали на метал і продавали на Захід усе — заводи, обладнання шахт, бойову техніку. За два роки фірма «СхідМеталТраст», де він значився засновником, офіційно отримала прибуток в еквіваленті 20 тисяч доларів. Насправді ж доходи були в сотні разів більшими. За ці гроші будувалися торгівельні центри, нічні клуби, будинки, бензоколонки, безжально винищувалися конкуренти... він вже й ліку не мав, скільки їх було закопано під тими териконами, про які славний трубадур донецького краю Іосіф Кобзон співав «І в забой отправился парень молодой...»
А потім донецького краю стало замало, бо після вбивства Батия у 1996 році почався величезний переділ і знову знялася така стрілянина, що у ментів паперу не вистачало складати акти про вбивства.
І от на початку минулого року чоловік придбав у Кончі-Заспі розкішний особняк у староанглійському стилі й квартиру в Києві і затіяв будівництво грандіозного ділового центру на площі Льва Толстого, де було б усе — і офіси, і банки, і шикарний ресторан з терасою на останньому поверсі. І, здавалося, не було краю його звеличенню, владі і статкам! Але долі судилося вчинити інакше...
Поволі авто викотилося на майдан Незалежності.
Чоловік повів очима ліворуч, повів праворуч — ані душі. В сірій вранішній імлі, яку ще прорізало золотаве світло нічних ліхтарів, не було жодного руху.
— Еге, та ти мертвий, Києве?! — закричав чоловік і натиснув на якусь кнопку.
У нього над головою відкрився люк, і прохолодне ясне повітря війнуло в салон. Випроставши вгору руки, чоловік ухопився за краєчок даху, підтягнувся і висунув у люк голову. «Розумне» авто котило на автопілоті зі швидкістю не більшою, ніж хода звичайної людини.
Київ спав, і йому снилися чудернацькі кумедні сни. Півторатисячолітньому місту снилося, як пласкими грудьми Хрещатика повзе біла коробочка, а в ній сидить невелике жабенятко у кашеміровому пальті, й кричить щось, і вимахує руками. Від того видовища Києву ставало смішно, і він посміхався уві сні, ворушачи кошлатими бровами. Київ спав на усіх своїх семи пагорбах і лагідна, пухка земля, мов піч, гріла його знизу, а згори старече тіло вкривала тепла ковдра весняного неба.
— Києве!!! — кричав чоловік, звертаючись до башти із мертвим табло електронного годинника на будинку профспілок, до готелю «Москва» і до арки Воз'єднання, що блищала попереду. — Я тебе зробив, Києве!!! Я трахнув тебе! Ти чуєш, Києве?! Твій мурашник дохлий, Києве! Я — твій господар, чуєш?!
Чоловікові хотілося ухопити столицю за петельки, трясти його, бити по обличчю, давати копняків під зад, як те зробив з Василем, але натомість чоловік лише хапав руками повітря, а Київ спав, байдужий до всіх його бажань і волань.
— Києве, я тебе ненавиджу! Хуй з тобою! На, удавися!
З тими словами він вийняв з кишені целофановий пакетик і жбурнув ним у бік центрального міського Майдану, а потім, знову завалившись на сидіння, випорпав з кишені декілька шоколадних цукерок і запхав їх до рота. Обличчям в нього котилися сльози.
Від тієї самої миті, як у нього перед очима з'явилася ВОНА, чоловікові смертельно хотілося сказати лише: «Це — сон! Нічого не було! Ти є жива і чекаєш на мене у Конча-Заспі! Пробач. Я хотів сказати, що я люблю тебе, що я не можу без тебе. Весь світ для мене — це тільки ти! Але я не знав досі таких слів. Я не міг проректи їх, хоча вони і стояли у мене в горлі. То були б не мої слова. Виходило б так, що я зрікався самого себе, а цього я зробити не міг. Я знав, що світом править сила і ненависть...»
— Світом владарює любов і мудрість, — казала ВОНА. — То тобі так здавалося, що світом править сила і ненависть, насправді це не так. Любов сильніша за ненависть, а мудрість сильніша за силу.
— Але я не знав того, не знав! — промовляв чоловік до НЕЇ. — Ти мусила відкрити мені очі!
— Я і прийшла у світ для того, щоб відкрити тобі очі. Тепер ти все знаєш. Усе на цьому світі робиться від любові, й усі ми виконуємо божественний задум. Рівний зустрічається з рівним, і зоря зустрічається із зорею, аби спалахнути вмріть І зникнути у Просторі Всесвіту.
— І ти прийшла, щоб розказати мені про це, щоб відкрити мені очі?!
— Так, я прийшла провести тебе через вогонь випробувань, і моя смерть була вже написана на небесах. Той, хто мене послав, хотів, щоб через мою смерть до тебе прийшло прозріння.
— А далі, що далі?
— Тобі вирішувати.
— Я хочу бути з тобою! Простягни до мене руки!!! Простягни!!! — кричав до неї чоловік, але ВОНА не простягла до нього рук, як він не благав, а просто дивилася на нього своїми усміхненими очима, і чоловік упізнав у тих очах свою власну посмішку. Ту, яку він так любив. Але в її усмішці не було ненависті. В її очах, в її усмішці світилася любов. І від того бився і здригався в чоловікові скажений звір, він не хотів, щоб чоловік повірив у те, що любов сильніша за ненависть, він не хотів утрачати це тіло, в якому міг вершити свої темні справи на цій землі. Звір волав і бився, і здригалося тіло, і ревло у нападі ненависті до усього світу й до самого себе. Смертельно поранений стрілою любові звір умирав у страшних муках і, передчуваючи власну смерть, хотів наробити на цій землі якомога більше зла.
Авто викотило на Європейську площу, і йому назустріч ступила людина у формі, вимахнувши в повітрі чорно-білою паличкою, що світилася зсередини. Натиснувши щосили на педаль газу, чоловік спрямував сяйнистий капот машини прямісінько на сяйво палички. Почувся глухий удар, і паличка відлетіла кудись убік. Машина, ревнувши двигуном, обминула клумбу в центрі площі і покотилася униз Володимирським узвозом.