— Скільки ж тобі років, красуня, що ти хочеш «набухатися»? — проковтнувши півсклянки слини, що за якісь секунди накопичилися у роті, під'юджував її Лесь.
— У серпні буде чотирнадцять, я ж «ровєсніца» Незалежності, — посміхнулася до нього Наталка, — народилася саме 24 серпня 1991 року, це якщо чесно... але то фігня, я вже від десяти років канкрєтно бухаю... ну не самогонку, понятно, а пиво, бо я самогонку не люблю... Якось мені тато на весіллі у своєї куми налив, так я ледь не обригалася, фу, гадость редкая, а пиво заходить нормально, і всі знають, що я пиво п'ю, і мама, і батько, тільки оно стара кляча. — Наталка кивнула у той бік, де на сусідній вулиці стояла бабина хата, — все нудить, що я так сбухаюся... А як тут збухаєшся, коли цілими днями тих корів пасеш, а як приходиш додому, то вже тільки й сил, що телевізор дивитися... Ви, кстаті, к Снежане Єгоровой как относітєсь? От мені вона подобається! Класна баба, а чоловік її колишній, отой знаєте рудий Мухарський, що з «Тайдом» по хатах бігає, то щось не дуже... Я его не воспрінімаю.
— Та знаю і ту, і того — дебіли гламурні...Всі у тому шоу-бізнесі підараси конкретні, вибачай на слові... А пива, мала, у мене нема...
— То давайте сходимо, купимо, бахнемо по пляшці...
— Давай зробимо от як, — після нетривалої паузи рвучко запропонував Лесь, — ти лишайся тут вдома, подивись телевізор або хочеш — пограй на комп'ютері... А я швиденько до магазину збігаю.
— А у вас «Рапунцель» є?
— Який рапунцель? — не зрозумів Лесь.
— Ну, гра така, «Рапунцель»... там принцеса, і їй треба одяг міняти, з башти її визволяти, від злодіїв рятувати...
— Ні, «Рапунцеля» у мене нема, у мене є стрілялки різні, літачки, стратегії... О! Хочеш я тобі на комп'ютері «Гаррі Поттера» поставлю?! У мене є! Перша серія «Гаррі і філософський камінь».
— Ну давайте, ставте Поттера. Пиво мені беріть світле «Чернігівське» і цигарок «Мальборо лайт» прихопіть, про всяк випадок...
До магазину, який знаходився за якихось метрів триста, так що заводити і виганяти з двору авто не було ніякої необхідності, Лесь летів, як на крилах (банальний вислів, але кращого світова література ще не придумала).
«Та вона ж дитина! Ще зовсім дитина, що у «Рапунцель» мріє грати й Гаррі Поттера дивитися — спалахували у його голові блискавичні думки. — Та яка дитина? Груди щонайменше третього розміру і задок такий, що у-у-у-у, аби втримати себе в руках!»
Узявши шість(!) пляшок світлого «Чернігівського» для Наталки та три безалкогольних «Балтики» для себе, а ще «пачку «Мальборо лайт», і цукерок «Вечірній Київ», і пару шоколадок з горіхами, він складав то все у великий чорний пакет «Х'юго Босе», який йому видала продавщиця.
— Обережно, не розбийте! — завбачливо попередила його, коли він, вкладаючи пляшки до пакету, сильно цокнув горлечком безалкогольної «Балтики» по пляшці «Чернігівського».
— Та уже как-то разбєрусь і без вас, — зневажливо проказав до неї Лесик.
— Ну, ну... — якось недобре посміхнулася золотозуба відьма-продавщиця і пішла углиб магазину.
Наталка, незважаючи на те, що у моніторі леп-топа якраз крутилася сцена, як Гаррі обирає собі чарівну паличку, сиділа у фотелі неподалік, оголивши довершені свої колінка і тримаючи підшивку газети «Бульвар», читала статтю про заміжжя Наталки Могилевської.
— Ну й борова собі знайшла! — прокоментувала фотографію співачки з нареченим. — А що це у вас «Бульвар» весь у плямах якихось жовтих?
— А то таке, фігня якась, може клей якийсь, бо старий нещодавно шпалери у кімнаті підклеював... — ну не пояснювати ж дитині про лікувальний ефект прямого масажу передміхурової залози, чесне слово... — Тримай своє пиво! — відкоркувавши, протягнув їй пляшку, забираючи підшивку.
— Мерсі, — зовсім у дусі дівиць з благородного пансіону озвалася Наталка і, закинувши навзнак голівку, напівприкривши очі, приклала пляшку до вуст...
Того суботнього вечора напередодні Зелених свят вечірнє сонце, неухильно котячись за обрій, з усіх сил чіплялося за сосни і дуби мотовилівського лісу, аби підглянути хоч краєчком промінчика за тим, що відбувається у хаті старої Корженчихи, в якій тридцятип'ятирічний письменник-малорос відверто зваблював неповнолітню ровесницю української незалежності Наталку Гордієнко.
Спершу він зваблював її пивом і розмовами про справжню суть Шевченка — старого збоченця, алкоголіка-маразматика, посереднього художника та брехливого поета, а на сам кінець розказав історію про усіх чотирьох його наречених: і про п'ятнадцятирічну (майже така, як ти!) артистку Піунову, в яку він був закоханий, і про простих селянських баб Довгополенко і Полусмак, і про стару діву Тарнавську. І тільки після другої пляшки пива, що її заковтнула за тими розмовами мала Наталка, наважився таємничим шепотом розповісти про те, як Великий Кобзар хворів на «пагану хворобу», яку підчепив у публічному домі... А коли за тими всіма розповідями з напиранням на певні фізіологічні особливості чоловічого організму вона випила третю пляшку і взялася до четвертої, він наважився торкнутися її оголених колінок... Вона, здається, й нічого не помітила, сиділа собі, слухала, а він тим часом, вмостившись біля неї у розлогому фотелі і майже посадивши її собі на коліна, гарячими вустами шепотів прямо у вухо: «А ще, уявляєш, він любив малювати себе голим... їй-бо, якийсь ексгібіціоніст цей Шевченко! Уявляєш, є у нього такий малюнок, де він зовсім голий, мов той Аполлон, в якомусь ідіотському капелюсі з палицею у руках іде берегом моря... А яйця собі намалював просто гігантські, майже до колін!» — на тих словах він узяв вільну від пляшки Наталчину руку і поклав собі у міжніжжя, де під адідасівськими спортивними шортами дибився його статевий член... Уже так якось сталося, що його губи сповзли від Наталчиного вуха до вуст, і вони почали «зажиматися» і цілуватися, аж поки Лесь, дивно протяжливо замугикавши, не кінчив прямо у труси.
— Курити хочеться! — важко дихаючи прошепотіла Наталка, коли дядько Лесь відвалився від неї на спинку фотеля, якось дивно сопучи. — Вам що, погано?
— Ні, мені добре, мені дуже добре... Хочеш шоколадку?
— Ні, хочеться курити...
— На от, тримай цигарки, які ти замовляла, а я зараз прийду... Можеш курити прямо тут, попіл стряхуй у порожні пляшки...
Поки Наталка курила, Лесь нашвидкоруч поміняв спортивні шорти на спортивні штані і вже за пару хвилин знову вийшов на веранду з пляшкою вина у руках. Події розгорталися так, що і йому теж конче закортіло випити алкоголю... Адже дві порожні пляшки безалкогольної «Балтики», які він без задоволення вицмулив впродовж своїх «шевченківських лекцій», йшли в явному розрізі до тих подій, що відбувалися на веранді.
Сонце тим часом вже впало за небокрай, і над усім селом розлилися фіолетові сутінки. Завели своїх пісень статевозрілі цвіркуни, запурхали у шлюбному танку між деревами хуткі кажани, розриваючись від любовного шалу, в лісах закували зозулі, парувалися змії на болотах, жаби на ставу, парувалися комахи і жуки — уся навколишня біосфера була сповнена тією первісною, магічною еротикою, яка електризувала повітря бажанням зливатися у обіймах пристрасті.
— Я не буду вмикати світло, добре? — запитав Лесь, відкорковуючи пляшку і спостерігаючи, як у напівтемряві то спалахує, то знову гасне кінчик її цигарки.
— Еге ж, — озвалася вона, і в тому «еге ж» Лесь прочитав її згоду не тільки на темряву, а й на продовження того, що не було закінчено в розлогому фотелі.
Вони сиділи на веранді до півночі. За цей час Наталка допила своє пиво, а Лесь своє вино. Із палким захватом, гаряче і пристрасно розповідав він їй свої «малоросійські легенди» про те, як Богдан Хмельницький «просрав Україну», про те, як Єкатерина Друга насправді не погубила, а врятувала запорізьке козацтво, про маніяків-гайдамаків, що ґвалтували всіх панянок старших за 12 років та їли смажених жидівських дітей, про царя Миколу Першого, що й «побудував» Київ. Паралельно зі своїми «розповідями» він пестив молоде дівоче тіло і у якийсь момент встиг дістатися того самого заповітного місця, яке його вабило найбільше і де під паростями молодого винограду... Ну, ви розумієте! Але буквально за якусь долю секунди Наталка ухопила його за руку і відвела її вбік: «Не треба туди лізти!» — наказала суворо і рішуче. І він продовжив у вже звичному ритмі розповідати їй потаємну історію України-Русі, думаючи тільки про одне, як би так зробити, щоб мала у нього відсмоктала.