Коли спортивний директор розірвав зв’язок, його обличчя набуло крейдяного кольору, а лоб напружився так, що здавалося ще трохи і шкіра на ньому полопається.
— Щось мені це не подобається, хлопче, — спопеляючи Артема поглядом, прошипів він. Як і раніше, англійською.
— Мені, чесно кажучи, теж, — пролопотів Тьомик українською, від чого його співрозмовників ледь не хватонув параліч.
Мій друзяка не став дожидатись появи справжнього Реймандо. Заверещавши «Банза-а-ай!!!», він зірвався на ноги, перескакнув через стіл і вискочив із кабінету.
— Тримайте його! Ловіть шельму! — заричав Триндецький і метнувся навздогін.
Щоправда, Міша Шимпанзюк зорієнтувався в ситуації краще. Він не став переслідувати втікача. Тлустий функціонер схопився за трубку стаціонарного телефону, що стояв на столі, й миттю набрав номер служби безпеки спортивної бази.
— Говорить Шимпанзюк. Негайно заблокуйте всі зовнішні двері й анулюйте електронну перепустку, видану на ім’я Реймандо Джуніперо. Це терміново!.. Зроблено? Дякую. І ще — про кожного, хто намагатиметься залишити базу, мерщій повідомляйте мені…
…Промайнув ще один тиждень.
Тьомик безслідно зник. Таке з ним і раніше бувало, проте цього разу все було інакше, і я мав усі підстави хвилюватися. Причому дуже сильно хвилюватися, оскільки мій бідолашний цілий тиждень друзяка не виходив за межі тренувальної бази «Торпедо».
Востаннє я говорив із ним рівно сім днів тому, коли захеканий і наполоханий Артем подзвонив і повідомив, що його викрито, а на базу їде справжній Реймандо Джуніперо у супроводі італійського посла. Він також встиг сказати, що всі двері заблоковано і він не може вибратися з бази, після чого зв’язок розірвався. З того часу телефон залишався включеним, однак на мої дзвінки більше ніхто не відповідав…
Настала субота. Київське «Торпедо» приймало на своєму полі кіровоградських «Крилатих комбайнерів», команду, котра перший рік виступала у Вищий Лізі й на той момент займала передостаннє місце у турнірній таблиці чемпіонату. Від матчу не очікували жодних несподіванок — торпедівці мали впевнено перемогти. Більше того, після прикрої поразки від молдавського «Трабзонспора» у відбірковому етапі Ліги Чемпіонів краща команда України повинна була вигравати, аби реабілітуватися перед уболівальниками. Мене не цікавив сам матч, однак я все ж увімкнув телевізор, сподіваючись, якщо не побачити свого напарника, то принаймні віднайти хоч якусь зачіпку, де його можна шукати.
Уже на перших хвилинах трансляції я помітив Реймандо Джуніперо — справжнього Реймандо, — який ділив лаву запасних із кількома іншими футболістами. У мене не було жодних сумнівів, що на лаві саме італієць. А значить… значить, Тьомика більше нема. У моїй голові одна за одною виринали кошмарні картинки, як тіло мого безталанного напарника ріжуть на шматки і пакують у чорні пакети для сміття, аби замести сліди і залагодити скандал із послом Італії. А що іще я міг подумати, якщо справжній Джуніперо сидів на полі, а мій товариш уже тиждень не озивався з торпедівської бази? А може, вони його там катують?..
Розмірковуючи отак про нещасливу долю свого товариша, я не відразу втямив, що на полі відбувається щось несусвітнє. Станом на середину першого тайму «Крилаті комбайнери», команда, котра від одного імені свого грізного суперника мала б усім колективом накласти в шорти, вже вела в рахунку 0:3! При цьому продовжувала тиснути на ворота «Торпедо». Я пролупив баньки і став уважніше слідкувати за подіями на полі.
Поволі я ухопив, що виною всьому Кузьо Дерипаща — молодий голкіпер киян. В окремих епізодах воротар абсолютно не контролював м’яча. Подекуди він грав більш-менш нормально, зате іноді поводився немов п’яний. Всі м’ячі, що залетіли в сітку торпедівських воріт протягом перших тридцяти хвилин, потрапляли туди не завдяки майстерності нападників «Крилатих комбайнерів», а виключно через те, що Дерипаща просто не міг втримати шкіряну кулю в руках. На 35 хвилині тренер вирішив замінити Кузю, однак запасний страж воріт повівся ще більш дивно і неадекватно. Замість того, щоб вийти на заміну, він раптово почав битися, після чого втік у роздягальню. Третій голкіпер на той момент заліковував травму стопи і не був заявлений на цей матч. Таким чином столичній команді довелося продовжити гру з Кузею на брамі.
У другому таймі я забув навіть про Тьомика. Голи посипались у ворота «Торпедо», неначе спілі горіхи з дерева. Захисники чемпіона України, второпавши, що воротар сьогодні, м’яко кажучи, не в гуморі, розгубилися. Їхні дії розладналися, перетворивши оборонні редути «Торпедо» на прохідний двір. Більше того, за відсутності травмованого плеймейкера Дерев’янко столичні футболісти абсолютно нічого не могли створити біля воріт суперника. Атака, як то кажуть, не йшла. «Торпедо» конало. Не допомагало ні ображене й грізне гудіння стадіону, ні істеричні й заливисті крики головного тренера.