Старший критично глянув на новоспеченого воротаря.
— Здується, — зробив нарешті висновок. — Ми йому накидаємо.
— Кидайте, — милостиво дозволив Санчо. — Поки так, а там побачимо. Е, ти там готовий? — повернувся він у бік Юрія.
Той кивнув і спробував прийняти стійку, яку чомусь вважав воротарською.
Перший м’яч, мов ядро, випущене з жерла гармати, він пропустив, навіть не спробувавши зловити. За другим сіпнувся, але не втримався на ногах і впав. Хлопці зареготали.
— Хоре ржати! — гримнув на них Санчо, знову повернувся до свого підопічного: — А ти не лежи там курям на сміх! Бігом м’ячики позбирав!
Збігавши за м’ячами, Юрій не зміг їх від футболити назад. Один від незграбного удару чомусь підлетів угору, перескочивши через верхню жердину воріт. Інший воротар копнув надто слабо, він не прокотився й трьох метрів.
Тільки тепер Вова Дудка на прізвисько Санчо остаточно зрозумів, з чим йому як тренеру доведеться мати справу. Відчувши, що напад не-контрольованої агресії може початися просто тут і просто зараз, він, як учили лікарі, спробував якомога швидше спрямувати її в інше, більш благодатне русло.
— Ти і ти! — Санчо навмання тицьнув пальцем, вибираючи серед четвірки підлітків. — Бігом м’ячі сюди, час пішов!
Щось підказало дітям спального району — з цим чоловіком краще не сперечатися. Поки хлопці виконували завдання, Санчо скинув піджак, кинув його ватажкові — жопою відповідаєш! — а сам, примірившись до наспілого м’яча, влупив по ньому, коротко замахнувшись. Вклав у цей удар всю свою безсилу лють, ненависть до всіх системних адміністраторів міста, всіх ботаніків, у окулярах та без, які населяють планету Земля, а заодно — тих, хто напевне живе на інших планетах: у Космосі теж, мабуть, є довбодятли, для яких футбол — це лише іменник, мовна одиниця, слово з шести літер, яке в перекладі з англійської означає…
— А-а-а-а!
М’яч вцілив воротарю просто в сонячне сплетіння.
Цього разу Юра чесно спробував взяти його, і йому це майже вдалося — кинувся просто назустріч м’ячеві, розкинувши руки, наче хотів його обійняти, та не втримався: м’яч заштовхав у ворота його самого. Дихання враз перехопило, в очах стало темно, всі зовнішні звуки раптом кудись пропали. А повернулися разом із окриком Санчо:
— Встати! Вставай, придурок!
Хитаючись, Юрій підвівся спочатку на коліна, потім — на рівні ноги. Перед очима крутилася шалена карусель.
— Бери! — почувся наказ, і від другого м’яча Юрій інстинктивно ухилився, кинувся геть на протилежний бік воріт, мов від скаженої собаки.
Санчо стиснув зуби, потім мало не до крові закусив нижню губу.
Жестом, який зрозуміли без слів, звелів хлопцям знову принести м’ячі. Дочекався, поки воротар займе своє місце. І все почалося знову.
Це не припинилося, коли нарешті пішов дощ. З першими його краплями Юрій, збитий з ніг черговим м’ячем, вирішив більше не підводитися. Він лежав, втупившись скельцями окулярів у землю, не зважаючи на хлопчачий регіт та лайку свого тренера. Потім все стихло, натомість дощ вдарив сильніше, зволожуючи землю довкола, швидко перетворюючи її в багнюку, а самого Юрія, системного адміністратора з вищою освітою — на шматок довколишньої грязюки.
За кілька хвилин Санчо наблизився, присів біля нього навпочіпки, поклав руку на плече, рвучко перевернув. Юрій заплющив очі, чекаючи на удар, але нічого не сталося. Повільно розціпивши повіки, він побачив крізь скельця окулярів — тренер не лютий, він просто щиро розгублений, дивиться на свого підопічного поглядом, сповненим жалю та втоми.
— Треба, — промовив він. — Треба, Юрець, розумієш? Це не мені тепер уже треба, не шефу, навіть не цілій фірмі, їбися вона конем! Тобі це треба, Юрець!
Той лежав на боку в позі ембріона, мовчав і важко дихав.
— Тобі тепер потрібен цей довбаний футбол! — Санчо не кричав, він промовляв це, мов замовляння. — Ти мені ще дякувати за це будеш, нам усім будеш спасибі говорити, розумієш мене, Юрець? Не в футболі ж справа — в тобі справа, чувак, ти повинен себе переламати!
Юрій далі мовчав. Краплі осіннього дощу ставали важчими і ніби навіть мокрішими.
— Не знаю, чи зроблю я з тебе воротаря, — Санчо говорив затято, мов тато до маленької дитини, котру будь-що треба нагодувати кашкою. — Але мужиком ти в мене до суботи станеш, брат! Чуєш мене, чуєш?
Зрозумівши, що стали учасниками якогось дивного і, напевне, не надто безпечного шоу, районні хлопчаки, прихопивши свого м’яча, тим часом забралися з поля. Санчо термосив Юрія за плече, а той лежав, мокнув під дощем і мріяв про те, що ось би змила його просто зараз якась велика вода, закрутила у вирі, винесла, мов тріску, просто в море-океан…